Маляр

Українська казка

Жив собі бідний маляр Грицько. Раз стоїть він на торзі, свій товар прихвалює. Підходить до нього пані і каже:

— Хлопче, прийди до мене кімнати малювати.

— А роботи у вас багато? — спитав Грицько.

— Не менше як на гри роки.

— А на кого тоді залишу стареньку матір, та й з чого вона буде жити?

— Твоїй мамі дам прислугу і стільки грошей, що до смерті вистачить.

Згодився Грицько. А одного дня приїхала за ним пані із своїм паном. Посадили його на бричку і відвезли. їхали день, два, а на третій хлопцеві очі зав'язали і аж у палатах зняли пов'язку.

Пан показав Грицькові своє господарство:

— Будеш малювати сто кімнат. У першій кімнаті маєш свою майстерню, в другій житимеш. Служниця буде тобі в роботі допомагати. Лише в п'ятдесяту і соту кімнату не смієш заходити.

Малює Грицько і дивується, що ніде в палатах нема денного світла. А тут ще захотілося йому знати, що є в п'ятдесятій і сотій кімнатах. Запитав служницю, а вона відповідає:

— В п’ятдесятій закований на три ланцюги дід, а в сотій чарівниці колишуть на скатертині дівчину.

«А що, як заглянути туди?» — думає хлопець.

Роздивився, чи нема когось у підземеллі. Крім служниці, нікого не було. Зайшов у п'ятдесяту кімнату. Прикований до залізного стовпа дід похмуро глянув на нього і спитав:

— І ти бити прийшов?

— Діду,— перепрошував Грицько,— я тут невільник. Мене найняли кімнати малювати. А ви таке говорите.

Заспокоївся старий і розповів, що його колись найняли ці палати будувати. А коли прийшов час розплачуватися, прикували трьома ланцюгами до стовпа.

— Мені вже не довго жити,— говорить дід.— Про мене не турбуйся. Лише просив би я тебе визволити дівчину, яку колишуть чарівниці в сотій кімнаті. Як будеш тікати з нею, в кінці коридора біля дверей побачиш ящик із сміттям. За ним у стіні є ґудзик. Натиснеш на нього, і двері відкриються.

Але Грицько не хотів тікати без старого.

— Діду,— питав він,— чим ланцюги можна перерізати?

— За комином залізна пилка. Я її заховав, і за те мене щодня б'ють.

Перепиляв Грицько ланцюги і визволив діда. А тоді зайшов у соту кімнату. Дванадцять чарівниць, що колисали на скатертині прекрасну дівчину, від його погляду відразу на порох розсипалися.

Дівчина розповіла, що вона царська донька. Викрали її від батька розбійники і привезли сюди із зав'язаними очима.

Хлопець наказав царівні йти за ним. Біля дверей їх уже чекав дід. Розшукав Грицько ґудзик у стіні, натис на нього, і двері відчинилися.

Вибралися з підземелля і йдуть — то полями, то лісами, то дорогою. Зустрічають раз царського слугу, що по всіх краях шукав царівну. Пішли разом, лише дід попрощався біля дороги, що вела в його державу.

Цар обіцяв віддати свою доньку за того, хто її визволить. Засумував царський слуга, що не його буде царівна і половина царства. Вночі дочекався, коли Грицько засне, і зв'язав його. Дівчину примусив іти з ним.

— Не смієш прозрадити[1], хто тебе визволив,— пригрозив він.— Як прозрадиш — не жити тобі на світі.

Вранці люди знайшли зв'язаного хлопця і звільнили його.

Прийшов Грицько до міста і проситься в одного бідняка:

— Прийміть мене до себе жити, а я зароблятиму і для вас гроші.

Згодився бідняк. Живе в нього Грицько, малює і непогано заробляє. Відпустив собі вуса і бороду, що й пізнати важко.

А цар уже готується до весілля. Царівна послала слуг, щоб вони знайшли доброго маляра, аби кімнати до весілля розмалював. Ті вибрали Грицька, бо ліпшого маляра в місті не було.

Дістав Грицько задаток, а про роботу і не думає. Гуляє по палатах і рахує, скільки днів залишилося до весілля. Зайшла раз царівна подивитися на малярову роботу і аж за голову вхопилася:

— Чоловіче добрий, що ви надумали? Скоро весілля, а жодна кімната не розмальована. Може, ви й малювати не вмієте?

— Станьте перед дзеркалом, я стану перед другим, і побачите, як вас намалюю,— каже Грицько і дивиться у вікно, щоб дівчина його не впізнала.

За пару хвилин намалював царівну. А вона просить:

— Коли ви так файно малюєте, намалюйте в моїх кімнатах дванадцять картин, які хочете. Але чим скоріше, аби до весілля було все готово.

Грицько пообіцяв усе зробити. А на другий день запросив царя з царицею та донькою поглянути на його роботу. Ті не могли надивуватися, такі красні були картини.

А коли дійшли до дванадцятої картини, царівна відразу догадалася, що то Грицькова робота. Там була змальована вона в підземеллі, колисали її на скатертині дванадцять чарівниць.

Грицько тим часом поголився і з'явився перед царською сім'єю молодим файним легенем. Впізнала його царівна, заплакала від радості і розказала батькові всю правду.

Розгнівався цар, що його обдурив слуга. Хотів розтягнути його кіньми, але Грицько перерадив:

— Ліпше зв'язати його і залишити на ніч у лісі, як він мене.

Так і зробили. А Грицькові та царівні весілля відгуляли.

[1] Прозрадити — признатися.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up