Міна

Українська казка

Був собі дід та баба; у них не було ніколи дітей. Пішла баба по воду; коли дивиться — горошина котиться по дорозі; баба взяла, вкинула у відро, прийшла додому, виливає воду та й каже своєму діду:

— Я найшла на дорозі горошину.

Дід каже:

— Дай мені, стара! Я її посаджу.

Дід взяв та й посадив під полом. Вона росте не по днях, а по годинах, і не по годинах, а по хвилинах. От виросла вона до неба, і вродились на ній стручки так рясно, що ніхто і не надивується.

От дід стереже ті стручки, та так, що цілими ночами не спить та стереже. В середу під вечір дід заснув; коли встає вранці — нема стручків.

Він каже:

— Піду до Бога, нащо він мої стручки забрав?

Та й прийшов до Бога і каже:

— Нащо ти мої стручки забрав?

Бог йому каже:

— Коли я твої стручки забрав, так на тобі за твої стручки золоті постільці[1], срібні волоки[2]. Дід узяв, подякував та й пішов; іде — коли пастух пасе коні. От вони поздоровались; пастух його питає:

— Де, діду, був?

Він каже:

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Дай мені їх, я тобі дам найкращого коня.

Він узяв коня, подякував та й пішов; іде та іде — коли чередник пасе череду. От вони поздоровались. Чередник його питає:

— Де ти, діду, був?

— У Бога,— каже.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Проміняй коня за вола.

Він узяв вола, подякував та й пішов; іде та йде — коли пастух пасе овечки. От вони поздоровались.

— Де ти, діду, був? — питає пастух.

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Проміняй мені вола за найкращого барана.

Він проміняв, узяв барана і пішов; іде та іде — коли свинар пасе свині. От поздоровались. Той свинар його питає:

— Де ти, діду, був?

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Де ж той віл?

— Проміняв за барана.

— Проміняй мені барана за найкращого кабана.

Дід проміняв, подякував та й пішов; іде та іде… Прийшов до міста, дивиться — коли на базарі чоловік продає шила. От вони поздоровались.

Той чоловік його питає:

— Де ти, діду, був?

Він каже:

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Де ж той віл?

— Проміняв за барана.

— Де ж той баран?

— Проміняв за кабана.

— Проміняй мені кабана за шило.

Він узяв шило, подякував та й пішов; іде та іде — коли коробейник[3] назустріч. От вони поздоровались.

Той його питає:

— Де ти. діду, був?

— У Бога.

— Що тобі Бог дав?

— Золоті постільці, срібні волоки.

— Де ж вони?

— Проміняв за коня.

— Де ж той кінь?

— Проміняв за вола.

— Де ж той віл?

— Проміняв за барана.

— Де ж той баран?

— Проміняв за кабана.

— Де ж той кабан?

— Проміняв за шило.

— Проміняй мені шило за голку.

Дід проміняв і пішов додому; став перелазити через тин та й загубив голку. Баба вибігла з хати:

— Я без тебе трохи не пропала! Де ти, мій дідусю, був?

— У Бога.

— Що тобі, старенький, Бог дав?

— Дав мені золоті постільці, срібні волоки.

— А де ж вони?

— Проміняв за коня.

— А де ж, дідусю, коник?

— Проміняв за волика.

— А де ж, дідусю, волик?

— Проміняв за барана.

— А де ж, дідусю, баран?

— Проміняв за кабана.

— А де ж, дідусю, кабан?

— Проміняв за шило.

— А де ж, дідусю, шило?

— Проміняв за голку; тобі, старенька, хотів гостинця принести, та став лізти через тин та й загубив.

— Я рада, що ти сам прийшов!

Обнялись, поцілувались і пішли в хату.

[1] Постоли — селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви.

[2] Волока — мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на ногах.

[3] Коробейник — мандрівний продавець дрібного краму.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up