Був собі дід та баба; у них не було ніколи дітей. Пішла баба по воду; коли дивиться — горошина котиться по дорозі; баба взяла, вкинула у відро, прийшла додому, виливає воду та й каже своєму діду:
— Я найшла на дорозі горошину.
Дід каже:
— Дай мені, стара! Я її посаджу.
Дід взяв та й посадив під полом. Вона росте не по днях, а по годинах, і не по годинах, а по хвилинах. От виросла вона до неба, і вродились на ній стручки так рясно, що ніхто і не надивується.
От дід стереже ті стручки, та так, що цілими ночами не спить та стереже. В середу під вечір дід заснув; коли встає вранці — нема стручків.
Він каже:
— Піду до Бога, нащо він мої стручки забрав?
Та й прийшов до Бога і каже:
— Нащо ти мої стручки забрав?
Бог йому каже:
— Коли я твої стручки забрав, так на тобі за твої стручки золоті постільці[1], срібні волоки[2]. Дід узяв, подякував та й пішов; іде — коли пастух пасе коні. От вони поздоровались; пастух його питає:
— Де, діду, був?
Він каже:
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Дай мені їх, я тобі дам найкращого коня.
Він узяв коня, подякував та й пішов; іде та іде — коли чередник пасе череду. От вони поздоровались. Чередник його питає:
— Де ти, діду, був?
— У Бога,— каже.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Проміняй коня за вола.
Він узяв вола, подякував та й пішов; іде та йде — коли пастух пасе овечки. От вони поздоровались.
— Де ти, діду, був? — питає пастух.
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Проміняй мені вола за найкращого барана.
Він проміняв, узяв барана і пішов; іде та іде — коли свинар пасе свині. От поздоровались. Той свинар його питає:
— Де ти, діду, був?
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Де ж той віл?
— Проміняв за барана.
— Проміняй мені барана за найкращого кабана.
Дід проміняв, подякував та й пішов; іде та іде… Прийшов до міста, дивиться — коли на базарі чоловік продає шила. От вони поздоровались.
Той чоловік його питає:
— Де ти, діду, був?
Він каже:
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Де ж той віл?
— Проміняв за барана.
— Де ж той баран?
— Проміняв за кабана.
— Проміняй мені кабана за шило.
Він узяв шило, подякував та й пішов; іде та іде — коли коробейник[3] назустріч. От вони поздоровались.
Той його питає:
— Де ти. діду, був?
— У Бога.
— Що тобі Бог дав?
— Золоті постільці, срібні волоки.
— Де ж вони?
— Проміняв за коня.
— Де ж той кінь?
— Проміняв за вола.
— Де ж той віл?
— Проміняв за барана.
— Де ж той баран?
— Проміняв за кабана.
— Де ж той кабан?
— Проміняв за шило.
— Проміняй мені шило за голку.
Дід проміняв і пішов додому; став перелазити через тин та й загубив голку. Баба вибігла з хати:
— Я без тебе трохи не пропала! Де ти, мій дідусю, був?
— У Бога.
— Що тобі, старенький, Бог дав?
— Дав мені золоті постільці, срібні волоки.
— А де ж вони?
— Проміняв за коня.
— А де ж, дідусю, коник?
— Проміняв за волика.
— А де ж, дідусю, волик?
— Проміняв за барана.
— А де ж, дідусю, баран?
— Проміняв за кабана.
— А де ж, дідусю, кабан?
— Проміняв за шило.
— А де ж, дідусю, шило?
— Проміняв за голку; тобі, старенька, хотів гостинця принести, та став лізти через тин та й загубив.
— Я рада, що ти сам прийшов!
Обнялись, поцілувались і пішли в хату.
[1] Постоли — селянське взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви.
[2] Волока — мотузок, яким зав'язують постоли та обв'язують онучі на ногах.
[3] Коробейник — мандрівний продавець дрібного краму.
