Жив собі пан, що дуже любив насміхатися з гуцулів. Якось прийшов до нього бідак проситися в найми. Пан пришкірив око:
— Що хочеш, чоловічку, аби-м тобі заплатив за рік?
— Дасте мені кучму.
— Згода,— мовив пан.
Бідний увихався цілий рік. Панисько був контетний його роботою. Коли минув строк, покликав наймита і каже:
— Хочу дати тобі кучму, що-сь заробив у мене.
— Давайте, пане.
Дідич зробив знак, і слуги принесли величезну кучму, зроблену з двох кожухів. Поклали на бідного і геть його накрили.
— Ти такої кучми ще не видів! — насміхався пан.
— Це правда, пане… Дякую!
Бідний узяв кучму, сховав у мішок і пішов найматися до пайового тата.
Той спитав:
— Що хочеш за роботу?
— Дасте за день мою кучму зерна.
— А де твоя кучма?
— У мішку…
— Та най буде,— погодився дідич.
А якраз були жнива. Бідний робив — аж тішився. І одного дня сказав:
— Ну, пане дідичу, вже маю доста служби, хочу йти додому. Заплатіть за роботу,— і витягнув кучму.
Дідич подивився і поблід:
— Це не є кучма! Це — шахрайство!
— Ні, пане, не шахрайство, така моя кучма! Я цілий рік її заробляв у вашого сина!
Що мав робити старий дідич? Мусив дати мужикові те, що йому належало. Кажуть, що з того часу, як хтось приходив до дідича просити роботи, то він спочатку розглядав чоловікову кучму і аж потім питав про все інше.
І тут нашій байці кінець.
