Пака з чортами

Українська казка

Жив бідний легінь. Ще змалку він лишився сиротою, не мав ні хати, ані поля. Ходив днинськи селами і наймався у людей до всілякої роботи, бо дуже був розумний і все міг зробити.

Якось не мав що на зуб покласти, бо не знайшов ніякого заробітку. А голод — не є брат, він бідного чоловіка жене й на край світу. І парубок прителіпався в далеке село. Зайшов до одної багацької хати, став коло порога. За столом жандарм, піп і двірник — п’ють горілку, їдять ковбасу і шкіряться до молодої жінки.

— Дайте кавалок хліба, бо-м уже три дні не їв,— попросив подорожній.

— Зараз дам, чекай! — жандарм вийшов з-за столу і трась парубка в зуби.

Бідолаха встав, пообтирався і подибав до інших господарів. Одні дали поїсти й переночувати.

На другий день парубок вернувся до тієї хати, де його побили, і сказав чоловікові:

— Прийміть, газдо, на службу. Грошей не візьму, а заплатіть мені просто сажею.

Газда собі подумав, що коло хати все одно нема кому робити, бо його жінка цілий день сидить перед дзеркалом чи бігає в село на витрішки. А наймит — дешевий. Сажа й так марнується…

— Служи, легіню! Та скажи: у що будеш збирати ту сажу?

— У ваших хоромах зроблю велику паку і туди буду зсипати.

Парубок зробив із дощок паку і переклав її на три перегородки. Потім вимітав сажу і зсипав у ті перегородки.

Одного дня газда чомусь засумував.

— Чого-сьте зажурилися, вуйку? — спитав парубок.

— Та як маю тішитися, коли до жінки задивляються жандарм, піп і двірник? Хіба я годен воювати з тими валігурами? Біда та й сарачія…

— Не журіться, вуйку. Скажіть, жінці, що йдете на ярмарок, а самі сховайтеся в корчах. Я свисну на вас, коли треба буде.

Газда вробив так, як порадив наймит.

Не минуло багато часу, і до хати почали стікатися жінчині любаси — жандарм, піп і двірник. Молодиця вже приготувала око горілки, кусак солонини. Посідали любаси до столу — п’ють, їдять і шкіряться до чужої жінки.

Наймит вийшов на вулицю і легенько свиснув. Газда гейби з-під землі виринув.

Йой, жінка як уздріла, аж у долоні сплеснула:

— Ховайтеся, люди, бо чоловік із мене душу випустить!

— Де ховатися? — опитали всі три разом.

— Залізайте в паку.

І жінка борзенько порозпихала їх у перегородки з сажею, опустила накривку.

А наймит замкнув паку на замок і сказав газді:

— Служив-им вам вірно. За то, прошу вас, відвезіть цю паку своїми кіньми на ярмарок, бо сам не донесу.

— Най буде, легіню! — мовив утішений господар.

Приїхали до міста, і парубок горла на весь ярмарок:

— Гей, люди добрі, я привіз у паці трьох старих чортів! Купіть — дорого не візьму. По сто лей за кожного — і беріть на ‘здоров’ячко! Зате чорти будуть робити і їсти не попросять.

Один панок спитав:

— Запрягати їх можна? У мене коні поздихали…

— Де би ні!

Панок заплатив гроші. Здоймили паку з фірн. Господар — трась коней батогом, а парубок теж — драла.

Панок отворив паку. Звідти повилазили чорні, як чорти, жандарм, піп і двірник…

Люди засвистали, закричали, засміялися. А панок тільки рота роззявив.

Парубок сів за містом, порахував гроші й пішов далі шукати якоїсь муки на руки.

Джерело: Казки Буковини.— Ужгород, «Карпати», 1973

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up