Піп і його слуга

Українська казка

Було де не було, жив собі один піп. Та жоден слуга не міг у нього служити — піп був дуже злий. І не один слуга пішов від попа з обдертим хребтом. Такий був договір: коли піп розсердиться, йому з хребта — ремінь, коли розсердиться слуга — ремінь з хребта слуги. Та як було не розізлитися слузі, коли піп був вимуштрований на всяке зле діло, й пішла далеко недобра чутка про попа.

Раз тим селом ішов Іван. Зайшов собі до корчми. Думає, яку-таку новину тут почую, а може, й ґазда трапиться, на службу стану. Сидить Іван між людьми, слухає бесіди, а потім і каже:

— Чи не треба комусь слугу?

— Треба нашому попові. Та дуже він злий!

— Не біда, якось буде! — каже Іван.

Прийшов Іван до попа.

— Добрий вечір, пане превелебний!

— Доброго здоров’я! Що ти глядаєш?

— Та хотів би я на службу стати. Чув, що вам потрібен слуга…

— Слуга мені потрібен. Але чи ти знаєш мою умову? Ти не смієш розсердитися! Бо коли розсердишся — здеру з хребта ремінь!

— Я не дбаю, най буде і ремінь з хребта. Та прошу вас: коли ви на мене розсердитеся — ремінь з хребта вам!

— Добре! — каже піп.

Служить Іван день, тиждень, місяць. Не може піп розсердити Івана, бо слуга терплячий, працьовитий, звик до всякого негаразду.

Одного разу каже піп Іванові:

— Я йду на всеношну. Коли буду вертатися з церкви, подай таке світло, щоб я міг мак збирати. А дорогу дай мені під одну ногу тверду, під другу — м'яку.

Наказ є наказ. Коли Іван зміркував, що піп уже має виходити з церкви, запалив на його садибі шість оборогів сіна. Були у попа вівці й кози. Порізав Іван усі вівці й кози й вистелив ними попові дорогу. Для правої ноги клав кози хребтом уверх, для лівої ноги клав вівці хребтом до землі. Крім того, мав зварити попові курку. Наказав піп Іванові, щоб до горщика кинув петрушку. А у попа був песик Петрушка. Іван кинув у горщик до курки і собачатко.

Прийшов піп із церкви і бачить: обороги згоріли, вівці та кози порізані. Петрушка вариться.

Дуже не полюбилося попові.

— Може, ви, пане превелебний, сердитеся?

— Я не серджуся.

Тепер уже не знав піп, як позбутися Івана, й каже:

— Коли ти, Іване, такий вчений та мудрий, то укради від мене кобилу.

— Украду!

Найняв піп сторожів вартувати кобилу. Одного посадив на хребет кобилі коло самої голови, другому — дав тримати хвоста, третього — поставив на дверях.

Чують уночі сторожі, як тягне з ясел горілкою. Дивляться, а в яслах велика пляшище горілки.

— Ой, як мені холодно! — каже один сторож.

— І мені не тепло! — каже другий.

— Погріймося, коли є при чому! — підхопив третій.

Випили сторожі горілки, сп’яніли й поснули.

Прийшов Іван до хліва, відв’язав кобилу, замість неї втягнув у хлів терлицю. Кинув на терлицю вуздечку, прив’язав до ясел, одного п’яного посадив наверх, другому — дав до рук жмуток повісма, третього — поставив коло дверей і дав йому віника. А кобилу повів до циганів і добре продав, бо кобила була красна.

Ліг спати й не журиться.

Зайшов ранком піп до хліва й бачить: замість кобили перед яслами стоїть терлиця, той, що його посадив верхи на кобилу, сидить на терлиці, той, що тримав за хвіст, тримає жмуток повісма, той, що вартував коло дверей, стоїть з віником у руках.

— Ай, ай, може, ви, пане превелебний, сердитеся? — спитав Іван попа, коли той зайшов до хати пополотнілий.

— Я не серджуся.

Зовсім не знає піп, як збутися Івана, і каже попаді:

— Слухай, жоно! Треба нам самим тікати…

Радилися й дорадилися, що зберуть святі книжки і втечуть. Книжки вже були в мішку, і піп спитав Івана:

— Де ти, Йване, будеш ночувати?

— У сінях, на печі.

Уночі піп думав, що Іван твердо спить, устав, підпалив хату, а мішок — на горба і пішов з попадею. Та Іван і собі був недурний. Звечора книжки з мішка висипав, сам до мішка заліз.

Прийшли піп і попадя до води. Зібралися тут ночувати. Та думають так: ліпше буде за водою, щоб якісь злодії не настигли та святі книжки не покрали. Коли піп ішов бродом, мішок сягав води. Іванові ноги почали мокнути.

— Слухай, панотче! Піднімай вище — книжки мокнуть!— велить попадя, бо їй так почулося, ніби книжки скаржаться.

Перейшли вони річку, Іван вибрався з мішка.

— Ти тут, Іване?

— Я тут, пане! Може, ви сердитеся?

— Я — ні!

І дорадився піп із попадею, що вночі він ляже спати так, аби Іван лежав до води.

Та Іван був собі неглупий. Він зрозумів, що хочуть з ним вчинити піп та попадя. Коли поснули превелебний та його пані, Іван устав, сам ліг на місце попаді, а попадю посунув на своє лежало.

Схопився піп по півночі — й тільки булькнула попадя у воду.

— Я тут, пане превелебний!— озвався Іван, коли попадя була вже далеко.

Схопився піп і вовчими очима дивиться на слугу.

— Може, ви, пане превелебний, сердитеся?

— А який чорт не сердився б?

Видер Іван ремінь попові з хребта і пішов собі…

Та й казці кінець.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up