Про циганина, якого батько прогнав із дому

Українська казка

Було чи не було, а жив собі циганин-коваль. Коваль він був добрий, та от із сином не міг нічого вдіяти. Не хотів син батьковому ремеслу вчитися.

Каже синові коваль:

— Якщо ти не хочеш вчитися, іди собі від мене! Я тебе годувати не буду!

Пішов легінь світ за очі. Ходив, ходив і знайшов у лісі на дереві шаблю. На шаблі написано: «Хто мене візьме, той стане таким сильним, що цілим світом зможе крутити». Взяв циганин шаблю й відразу став нечувано міцним.

Вийшов він у поле, а на цьому полі будинок стоїть, високий-превисокий. Підходить до будинку, дивиться — всі двері позамикані. Позамикані й усі хліви.

Ходив, ходив циганин по двору й знайшов багато ключів. Узяв ключі й пробує, котрий підійде. Відімкнув перші двері, зайшов до кухні. Дивиться, а там їсти й пити — чого тільки немає. Відімкнув другі, а там — одяг різний. Відімкнув треті, а там — повно срібла й золота.

Раптом з’явилися розбійники. Схопив циганин шаблю і зарубав усіх дванадцятьох розбійників.

Виходить на двір і йде до конюшні. А там стоять прекрасні коні. Запріг циганин двох коней, навантажив повен віз золота й срібла, сів і їде до батька. Приїжджає, а батько спить. Позносив циганин золото і срібло до хати, ліг і спить.

Рано-вранці прокинулася мати. Дивиться — в хаті повно золота і срібла. Побачила сина й будить його. Та син не встає. Тоді будить чоловіка:

— Вставай, чоловіче! Приїхав наш син та привіз повно золота і срібла. Іди заяви, куди треба, а то біди не обберешся.

— Йди сама, ти одягнена, а мені треба одягатися.

Пішла циганка до попа:

— Панотче, ходіть до нас. Мій син залишив нас, а тепер повернувся і привіз повну хату грошей.

Піп каже:

— Іди собі! Ти, як бачу, хочеш щось видурити?

— Кажу вам, отче, що правда. Ходіть подивитеся!

— Коли так, то піду.

Прийшов піп до циганила, дивиться: легінь іще лежить. Вклонився піп та й каже:

— Та ти повернувся додому?

— Повернувся.

— А що в тебе за міхи у хаті?

— Гроші.

— Звідки стільки грошей?

— Украв.

— Та ти такий великий злодій?

— Такий.

— Ну, то приходь до мене.

Прийшов циганин до попа, а піп йому і каже:

— Є в мене срібна телиця. Якщо ти її вкрадеш, тоді повірю, що ти справжній злодій.

У попа було в дворі сто псів. Він сподівався, що до нього ніхто ие забереться. Та циганин каже:

— Я телицю вкраду, але відразу і заріжу.

— Я ие перечу — ріж, коли вкрадеш.

Пішов циганин до міста, купив двадцять літрів паленки. Замісив на ній хліб, спік. Увечері прийшов до попівського двору й кидає собакам хліба. Пси той хліб з’їли і поп’яніли. Сплять там, де попадали. А циганин заходить до хліва і дивиться: там повно худоби. Срібна телиця стоїть у кутку. Вивів циганин телицю із хліва, привів додому й тієї ж ночі зарізав.

Прокидається вранці піп, виходить надвір, а пси сплять, як побиті. «Певно, не був циганисько тут уночі, бо пси не подавали голосу»,— думає піп і йде до хліва. Дивиться — телиці й сліду немає!

Біжить піп до циганина, щоб той телицю не зарізав. Питає його:

— Ти не зарізав телицю?

— Чому би ні? Я тобі казав, що заріжу!

— Ну, тоді ходи до мене.

Приходять, а піп і каже:

— Телицю-то ти вкрав. Це невелика біда. Є у мене ще срібна кобила. Якщо і її вкрадеш, буду знати, що ти справді злодій.

Найняв піп чотирьох сторожів вартувати кобилу: два тримають її за вуздечку, третій на кобилі сидить, четвертий тримає за хвіст. Наказав піп:

— Коли прийде циганисько красти кобилу, забийте його! Нічого вам за це не буде.

Купив циганин у місті двадцять літрів паленки, замісив на ній хліб, спік і приніс на подвір’я попа. Накидав того хліба псам, і вони знов поснули. Узяв циганин і паленки, виліз із нею на горище та й капає по краплині на того, що сидить на кобилі.

— Щось на мою голову капле,— каже сторож.

— Ану, спробуй на язик, що то є? Може, піп лишив на поді паленку?

Спробував чоловік — дійсно паленка.

— Злізай із кобили, йди пошукай ту паленку! — кажуть цімбори[1].

Понапивалися сторожі й голосно говорять:

— О, коби тепер прийшов сюди циганин, ми би йому дали!

Випили ще паленки й поснули. Той, що сидів на кобилі, звалився па землю, той, що тримав за хвіст, випустив хвоста з рук і хропе.

Зайшов циганин до хліва, взяв терлицю, на якій жінки коноплю вибивають. Вивів срібну кобилу з хліва, а терлицю поставив замість теї. Прив’язав до терлиці вуздечку й подав сторожам до рук. Третього посадив на терлицю верхи. Ткнув у терлицю жмут клоччя замість хвоста і дав до рук четвертому. А срібну кобилу повів додому.

Встає вранці піп і думає собі: «Пси не гавкали, слуги не кричали,— кобила, певно, на своєму місці». Заходить до хліва, а слуги сплять. Дивиться піп — на місці срібної кобили стоїть терлиця. Давай шмагати палицею сторожів:

— Ви, п’янюги окаянні, де моя кобила?

Іде піп до циганина, а той іще спить. Поклонився піп і каже:

— Ти ще спиш?

— Сплю, бо мав цієї ночі клопоту з твоєю кобилою.

— Ну, приходь іще.

— Прийду.

Приходить хлопець до попа, а піп каже:

— Ти вкрав телицю і кобилу. Але я ще й тепер не вірю, що ти справжній злодій. Якщо вкрадеш попадю, тоді вже повірю.

— Попадю я від тебе вкраду,— каже циганин,— але знай, не буде ні твоя, ні моя, дам її чортові.

— Передавай кому хочеш.

Поставив піп двох слуг під одними дверима, двох служниць — під другими, а сам ліг з попадею у третій кімнаті.

А цигании знову накупував паленки, напік з нею хліба і накормив псів. Коли пси поснули, зв’язав їх по два і перекинув на огорожу, як бесаги[2]. Зробив схоже на себе опудало і приставив до огорожі. Відчинив двері й дивиться: слуги собі сплять. Зв’язав їх докупи волоссям і ступає далі. Бачить, служниці теж сплять. Зв’язав і служницям волосся. Зайшов до третьої кімнати, бачить — піп з попадею сплять обнявшись. Ні, так не візьмеш попаді — піп почує!

Вийшов циганин на двір і почав шмагати псів. Пси скавучать.

Прокинувся піп і гукає слугам:

— Вставайте, чуєте — пси гавкають!

Пробують слуги піднятися — й не можуть: волосся в них позв’язуване. Почали сваритися, бо думали, що то один одного за волосся тягне.

Гукає піп служницям:

— Запалюйте світло!

Та й служниці піднятися не можуть, сваряться одна з одною.

Вхопив піп рушницю, вибіг надвір. Бачить опудало в одязі циганина біля огорожі. Стрілив: «Ну, тепер циганинові кінець!»

А тим часом циганин схопив з ліжка попадю — й тікати. Повернувся піп, дивиться, а попаді нема. Думає: певно, вийшла до другої кімнати. Пішов піп подивитися на вбитого цигана. А під плотом не циган, а опудало.

— Ну, вкрав циганин попадю!

Відніс хлопець попадю до озера, де водилися чорти. Вийшли чорти з озера й питають:

— Куди несеш пані?

— Продавати.

— Продай нам… Нам якраз треба кухарку!

— Продам за мішок срібла.

— Дамо!

Взяв циганин за попадю міх срібла, повернувся додому і ліг спати.

Прибігає піп:

— Ти вкрав попадю?

— Я.

— Та де вона?

— У чортів.

— Що тобі дали за неї?

— Мішок грошей.

— Я тобі дам два мішки, лиш поверни її назад.

— Тепер уже пізно.

Та піп так просив, що той, нарешті, погодився.

— Спробую!

Купив циганин зайця, поклав у мішок. Далі настругав паличок і повстромляв на березі озера. Узяв клубок ниток і снує на палички. Виходить чорт з озера й питає:

— Що робиш?

— Будую монастир.

— Тут не роби! Що хочеш, дамо тобі, тільки тут його не будуй!

— Якщо віддасте попадю, не буду.

Пішов чорт до старшого в пекло і все розповів. Покликав старший біса, котрий міг сильно свистати, й каже:

— Йди, позмагайся з циганином.

Зустрівся біс із хлопцем і каже:

— Ну, циганине, якщо свиснеш так, як я, повернемо тобі попадю.

— Давай, будемо свистати.

Свиснув чорт так, що циганин мало не оглух. Каже циганин:

— Тепер я буду свистати. Але я так свисну, що тобі очі повискакують. Іди, хай тобі чорти на голову обручі наб’ють.

Пішов біс у пекло. Натягли йому чорти на голову обручі, очі зав’язали міхом — щоб не вискочили. Виліз біс на берег, а циганисько взяв палицю та як «свисне» біса по голові!

— Ой, досить, одне око вже вискочило!

Та циганин іще раз «свиснув». Вискочило чортові й друге око.

Радяться чорти, що їм чинити.

— Не віддамо попадю!

Обрали вони біса-бігуна. Вийшов він і каже циганинові:

— Тепер будемо змагатися в бігу.

— Добре!— каже циганин.— Але спочатку дожени мого молодшого брата, бо коли я пущуся, то земля заломиться підо мною.

— А де твій брат?

— У мішку

— А як його звуть?

— Яцьком.

Розв’язав біс мішок і випустив з нього зайця. Біжить біс за зайцем і кричить:

— Стій, Яцьку, стій!

Та Яцько не ставав. Повернувся біс на дно озера і розповів, що з ним було. Вибрав тоді старший найдужчого й каже:

— Іди боротися з циганином. Якщо шпурне тобою — тоді віддамо йому попадю.

Вийшов найдужчий чортисько. А циганин знав, що неподалік ведмідь в берлозі сидить. Каже чортові:

— Що мені з тобою боротися? Мій менший брат тобою так шпурне, що ти під землю провалишся!

— А де твій брат?

— Мій брат сидить у землі. Бери подовшу жердину й ходи.

Узяв біс жердину і йдуть у ліс. Коли були вже близько до берлоги, каже циганин:

— Йди, неборе, сам, недобре буде, коли мене побачить брат. Тоді тобі кінець.

— А як звати твого брата?

— Матій.

І кличе біс Матія з берлоги:

— Матію, ходи боротися!

«Матій» не йде. Почав біс жердиною штрикати в барліг. Розізлився ведмідь, виповз і так схопив чортиська, що той заверещав:

— Ой, досить, Матію, відпусти мене!

Ледве вирвався — і тікати! Прийшов у пекло й розповів, що з ним було.

Вивели чорти попадю з підземелля. Відвів її циган до попа і дістав за неї два мішки грошей.

Повернувся циганин додому. Бачить: мати бере горщики і йде за молоком. Думає циганин: «У мене стільки грошей, а мама ходить з горщиком, як жебрачка». І вирішив купити корову. Привів корову й каже:

— Ну, мамо, от вам корова, доїть і не ходіть більше жебрати.

А сам пішов до міста гуляти.

Тим часом прийшли до старої циганки купці — дуже припала їм корова до вподоби.

— Продай нам козу! — просять вони циганку.

— Та то ж не коза, то корова!

— Та ти що, не відрізниш корову від кози? Кажемо тобі, що то коза!

Повірила нарешті циганка, що то не корова, а коза, і продала корову.

Повернувся син і питає:

— Мамо, чому ти знову ходиш по людях за молоком?

— Та я продала. То була коза, а не корова.

Розлютився циганин і вирішив провчити торговців.

Купив стару шкапу, вклав у неї три монети, щоб стирчали, і погнав на торг. Зустріли його торговці, дивляться з кобили стирчать гроші й питають:

— Куди ведеш кобилу?

— На торг.

— Продай нам.

— Ви цю кобилу не купите, вона дорога.

— Скільки просиш?

— Тисячу монет.

Купили торговці кобилу за тисячу монет. Один сів верхи, а другий іде позаду— думає: «Буду гроші збирати, що випадуть з кобили». Упала раптом монета — ухопив торговець. Випала й друга, а там третя… Ідуть, ідуть, а монети з кобили більше не падають. Стали вони серед дороги й радяться, що чинити.

— Забиймо кобилу й виберемо гроші.

Забили кобилу, розпороли, а там грошей нема. Як вони не злилися на циганина, та нічого не поробиш. Тільки лаються:

— Чекай, чекай, ми тебе провчимо!

А циганин розбагатів, завів собі бджолинець. Вирішили торговці викрасти від циганина бджоли. А циганин вже знав про те, вліз до вулика й чекає. Уночі торговці прийшли на пасіку і пробують, котрий з вуликів найважчий. Взяли найважчий і несуть. За селом циганин виповз з вулика й хряснув того торговця, що йшов попереду, по голові. Той до свого товариша:

— Чого ти мене б’єш?

— Я не бив!

Несуть далі. Циганин знову висунувся і хряснув торговця.

— Ти знову мене б’єш?

— Кажу тобі, що не б’ю!

— Давай поміняємося. Ходи ти наперед, я піду позаду.

Помінялися, йдуть далі. Раптом циганин як вдарить і того по голові.

— Тепер ти мене б’єш?

— Я не б’ю.

— Та що за мара?

Налякалися торговці, кинули вулик — і тікати! А циганин кричить:

— Злодії, злодії!

Сів собі циганин під дубом й сидить, курить. Чує — люди йдуть, співають. Виліз циганин на дуба й сам співає: «Диво-чудо, диво-чудо!» Староста почув спів і говорить:

— Ану, тихо будьте, чуєте, як потята співають? Давайте спіймаємо й подаруємо молодій.

Кинули молоду й подалися в хащу шукати пташку, що так гарно співає. А циганин підійшов до молодої й каже:

— Скидай із себе одяг і тікай, а то уб’ю тебе!

Скинула молода одяг і, гола, побігла додому. Поки люди шукали по лісу птаха, циганин переодягнувся в одяг молодої. Ніхто й не помітив.

Почали пригощатися. Почастували паленкою і «молоду». Вона добре випила. Дивляться гості, дивуються:

— Що за молода, що не знає ні сорому, ні стиду. Стільки їсть, стільки п’є!

Коли настав вечір, жених каже музикантам:

— Досить вам, ми вже хочемо спати.

А старий питає жінку:

— Бабо, де молоді будуть спати? Хата в нас тісна та й ліжко тільки одне.

— Та най сплять на поді.

Молодий швидко заснув, а «молода» — ні. Устав циганин, зліз із горища до сіней. А в сінях були вівці, а між ними баран з великими рогами. Знайшов циганин того рогатого барана і витягнув його на горище. Прокинувся вночі молодий і почав обнімати свою «молоду». Намацав голову, а на голові — роги. Гукає молодий батька:

— Няню, чи були в мами роги, коли ти оженився?

Старий не знає, що й казати, бо жінка близько.

Запалив свічку, дивиться. А коло сина — баран лежить.

— Ну, синку, та ти добре оженився!

А циганин стоїть під хатою і сміється.

Та й казці кінець.

[1] Цімбора — товариш

[2] Бесаги — подвійна, перекидна торба


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up