Жили два брати — бідний та багатий. У бідного було повно дітей, а в багатого — нікого, ніякої родини.

Якось зайшов багатий до бідного й кличе його до себе робити. Бідний каже:

— Я піду до тебе робити, але скажи, скільки ти на день будеш мені платити.

— Заплачу тобі за день ицю мелайної муки, зате їсти не буду давати.

Коли дійшли згоди, багатий сказав:

— То завтра — до роботи!

Уранці, тільки зазоріло, бідняк зібрався і пішов до брата на роботу. Там працював цілий день голодний. А як настав вечір, багатий бідному відміряв одну ицю муки.

Прийшов бідняк додому, жінка зварила з муки чиру[1], і зразу поїли.

Так ходив він до брата робити. Працював у нього вже немало днів — за ту ж саму платню, про яку домовлялися.

Та одного вечора, коли бідняк закінчив роботу й хотів іти додому, багач йому каже:

— Ти, брате, додому сьогодні не підеш, бо женемо волів на торг.

Випустили волів із хліва, зібралися і йдуть. Ішли довгий час. Так дійшли до одного хреста на розпутті, а там почав бідний казати багатому:

— Брате, дай ти мені трохи хліба, бо я такий голодний, що вже не можу йти.

— Я тобі дам хліба,— відповів багатий,— якщо даєш одне око виколоти.

Бідняк не мав, що вибирати, бо дуже зголоднів, і дав виколоти око

Багатий дав йому трохи хліба, і прийшли на торг. Як продали волів, вернулися додому.

І далі бідняк робить у багатого за ицю муки в день.

Працював цілий тиждень, а через тиждень знову треба йти з биками. Зібралися і пішли на торг. Дійшли до хреста, й бідняк знову каже:

— Дай, брате, трохи хліба, бо я вже не можу йти від голоду.

— Я тобі дам хліба,— відповів багатий,— якщо даєш і друге око виколоти.

Виколов йому і друге око і дав трохи хліба.

Але після цього вже не треба було помагати гнати на торг волів. Лишив бідного брата посеред дороги і пішов з волами сам.

Сліпий потягся під дерево й тяжко зажурився.

Раз прилетіла пташка, сіла собі на гілці й почала говорити:

— Якби хтось знав, що в шести кроках від дерева є чарівна криниця, та якби водою з тієї криниці промив сліпому очі, то чоловік би ще світу побачив. А від криниці у двох кроках закопаний під горбом кітлик із грошима.

Сліпий почув, що говорила пташка, та й почав помалу йти, рахувати кроки. Справді натрапив на криницю, помився водою — і нараз у нього з’явилися очі. Тоді ступив два кроки під гірку, погріб руками землю і знайшов кітлик з грішми. Приніс його додому й почав ґаздувати.

Багач, як побачив, що брат уже багатший за нього, прийшов і питає:

— Кажи мені, як ти розбагатів? Та й звідки в тебе очі, якщо я їх виколов?

Брат розповів усе, що з ним сталося.

— Веди мене на те саме місце, виколи мені очі та залиши сліпого, під деревом. Якщо цього не зробиш, я візьму в тебе і ці очі — разом з головою! — каже багач.

Брат повів його туди, виколов йому очі та й залишив, сліпого, під деревом. Багач знайшов криницю, помився і прозрів. Зразу ж почав шукати котел. Але під ним відкрилося озеро, і багач пропав.

А бідняк ґаздує собі далі. Одного вечора ліг спати, а пташка сіла на вікні й почала співати:

— Там, у такій і такій державі, захворіла царська донька на сухоти. Та якби хтось із тої криниці набрав у чотири скляночки води й пішов у царський двір, то та вода помогла би хворій.

Чоловік набрав води й пішов до царя.

— Та ти дохтор? — спитав цар, коли його побачив.

— Дохтор, пресвітлий царю.

— Якщо мою доньку виведеш на здоров’я, я тобі дам велику нагороду!

— Виведу, чого би ні? Лише мені треба окрему кімнату, аби я тут пробув чотири дні. За той час до царівни ніхто не сміє заходити, тільки я один.

Зайшов до хворої і питає:

— Що вас болить?

— Нічого,— відповідає дівчина,— лише не годна їсти.

Дав їй напитися води з одної склянки. Другого дня знову дав напитися. На третій, на четвертий день попила — і зразу ожила, зарожевіла. Почала просити:

— Мамко, дайте мені щось поїсти.

Цар побачив, що донька здорова, і дав чоловікові стільки золота, скільки той хотів, та й відправив додому.

Тепер уже мали з чого жити до самої смерті — і він, і його діти. Ще й нині живуть.

[1] Чир — страва з кукурудзяної муки