Про хлопця, що не знав страху

Українська казка

Хто не вірить, той хай перевірить, а було це в сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками. Жила-була там жінка і мала вона сина. Син ріс сміливим, відважним. Куди б його не посилали, всюди спокійно йшов. Коли хлопець виріс, сказав матері:

— Піду в світ, хочу пізнати страх.

Мати умовляє:

— Сину, не залишай мене одну. Що я без тебе зроблю?

Та хлопець не послухав. Зібрала мати його в дорогу. В тайстру поклала ощипка, попрощалася.

Іде він, іде, а дорозі кінця-краю не видно. Не так воно швидко діялося, як в казці розповідається. Зустрічає в полі чоловіка, що оре волами. Поклонився хлопець:

— Добрий день!

— Доброго здоров’я! Куди, синку, дорожиш?

— Іду світом. Хочу страх пізнати.

— А ти до мене на службу не найнявся би?

— Чому ні, наймуся. Тільки з тією умовою, що ви познайомите мене із страхом.

— Це можна! В моєму хліві кожної ночі два повішеники таке витворяють, що просто страх.

Хлопець став на службу до ґазди.

Одного дня орали вони в полі і сталася біда: воли стали, плуг наче в землю вріс. Почали лагодити. Полагодили, а сокиру загнали у стовп, на якому ті два чоловіки повісилися. Увечері вернулися додому, розпрягли волів, дивляться — а сокиру забули.

— Мусиш, неборе, повертатися в поле за сокирою,— наказав газда.

Прийшов хлопець у поле, де орали, підходить до стовпа, на котрому ті двоє повісилися, бере сокиру й хоче йти, коли чує людський голос:

— Синку, подай води!

— Ні в чому подати, та й не пригадую, щоб десь тут вода була.

— Подай у шапці, а вода ген там, у кущах!

Та тільки напоїв одного, як чує другий голос:

— Подай, сину, й мені води.

Подав і другому, взяв сокиру і хоче відходити.

— Чекай, ми тобі віддячимо!

— Що там дякувати за воду?

Перший повішеник сказав:

— Я тобі подарую палицю, що сама б’є.

Другий простягнув мішок:

— Ось тобі мішок, що сам розв’язується і зав’язується.

Додому хлопець повернувся пізно. Уже всі спали. Тільки хазяїн не спав. Коли повечеряли, ґазда й каже йому!

— Ну, спати йди в хлів, якщо не боїшся.

Ліг хлопець у хліві, та так міцно заснув, що нічого не чув, нічого не видів.

— Ну, що ти чув, що ти видів?—питають ранком хлопця.

— Нічого не чув, нічого не видів!— відповідає хлопець.

Збирається знову ґазда в поле.

— Підеш зі мною?

— Піду, якщо пізнаю страх! Коли ні, то не йду!

Газда нічого не сказав, та й що казати, коли той двох повішеників не злякався?

Попрощалися. Газда завернув на поле, а хлопець — на широку дорогу, що вела до царського міста. Назустріч — бабуся.

— Добрий день!

— Доброго здоров’я!

— Що у вас нового, мамко?

— Недобрі новини. Якась нечиста сила занадилася. Кожної ночі забирає одного вояка. Багато-багато людей уже забрала, а зараз дійшла черга до самого царя.

— Піду я замість царя!

Показала бабуся, де живе цар.

Коло палацу хлопця зупинили.

— Хто ти й куди йдеш?

— Хочу зустрітися з нечистим замість вашого царя.

Сторожі сподобалася відповідь. Донесли цареві, що хлопець має до нього справу. Цар велів привести легіня до себе.

— Що ти думаєш робити,— запитав цар.

— Хочу вечерю готувати на тому місці, де гинуть ваші вояки

Цареві сподобалася смілива відповідь.

— Добре! А що ти за це хочеш?

— Нічого! Дайте тільки кусок хліба і кусок сала.

Коли настала ніч, привели хлопця на те страшне місце. Розклав він огонь і пече сало. Опівночі прискочив до нього чорт:

— Що ти тут робиш?

— Не видиш, що сало печу?

— Іди звідси, сюди чорти на зборище сходяться.

— На зло їм залишуся!

— Підеш, коли нас збереться багато!

— Хоч би й тисяча — не піду!

Розізлився чорт, свиснув, і з-під землі вискочило стільки чортів, як трави і листя. Проганяють хлопця, погрожують йому.

А він питає:

— Ви вже всі тут, чи ще когось чекаєте?

Чорти переглянулися від здивування, а один каже:

— Ще хромого старого біса нема.

— От коли він прийде — й поговоримо.

Прийшов і хромий біс. Він прискочив до хлопця й кричить:

— Тікай звідси, щоб мої очі тебе не бачили!

А хлопець шепнув:

— Розв’яжися, мішечку!

Мішок розв’язався.

— Палице, зажени всіх чортів до мішка!

Палиця загнала нечистих у мішок. Мішок зав’язався.

— Бий їх, палице!

Б’є палиця, чорти пищать, верещать:

— Ой, відпусти нас! Що захочеш — усе твоє буде.

— Хочу, аби на цьому місці я великим паном став!

— Добре, добре!

— Документ підпишете?

— Пусти так, без документа.

Хлопець знову наказав:

— Бий їх, палице!

Лупцює палиця чортів. Гинуть вони в мішку й знову просять хлопця:

— Підпишемо, підпишемо, тільки відпусти!

Він шепнув:

— Розв’яжися, мішечку!

Мішок розв’язався, і чорти висипалися з мішка, як бджоли з вулика. Хромий біс склав угоду.

— А ключі від царського палацу?

Тут чорт висипав стільки ключів, що возом не повезеш. Гукнув хлопець до чортів:

— Ідіть звідси й щоб більше ніколи сюди не поверталися.

Чорти щезли.

Поніс хлопець документ до царя.

Усі палати нараз освітилися, зачитали документ. Хлопець висипав ключі й повідчиняв усі двері. У кімнатах знайшли багато людей — мертвих і живих. Живих випустили на волю, мертвих поховали.

Завів цар хлопця до себе і питає, чим його винагородити.

— Не хочу нічого, лише хочу пізнати, що таке страх.

На прощання цар каже сміливцю:

— Дай нам знати, в якій стороні помреш, щоб по тобі всі дзвони дзвонили.

Наказав хлопець закопати під вікном царя стовп і обтесати його з чотирьох сторін.

— Слухайте, світлий царю! З якого боку на стовпі появиться кров, у тому напрямку мене і шукайте.

З цим пішов собі. Потрапив у країну, де нестерпно пекло сонце. Виломив хлопець ліщинову гілку, підійшов до ями, з якої несло паром.

«Що би могло бути у цій ямі?—думає собі.— Треба подивитися».

В яму вела драбина. Спустився хлопець драбиною, дивиться — в трьох величезних казанах смола кипить, а в тій смолі грішники варяться. Підходить хлопець до казана, а назустріч йому чорт:

— Що ти тут шукаєш?

— Та ось хочу гілку до смоли вмочити.

— Не можна! Йди звідси!

Та хлопець не йде. Збіглися чорти, а він питає:

— Ви всі тут?

Чорти переглянулися. Найстаршого, хромого, не було між ними.

Коли він появився, хлопець шепнув:

— Розв’яжися, мішечку! Палице, йди по кругу!

Мішок розв’язався, і палиця загнала всіх чортів до мішка.

— Зав’яжися, мішечку! Бий їх, палице!

І почала палиця чортів молотити. Вони пищать, верещать, просяться:

— Відпусти нас, ми тобі дозволяємо — роби тут, що хочеш!

Хлопець цього й чекав. Підійшов до казана, опустив гілку, і до неї вчепилося безліч комашок. Коли гілку витягнув, комашки стали вівцями. Радий хлопець, що тепер блукатиме по світу не один.

Коли вже до гілки нічого не чіплялося, підійшов до мішка:

— Розв’яжися, мішечку!

Чорти вилізли, палиця ще вдарила кожного на прощання, і вони розбіглися.

Вийшов хлопець у поле, а вівці — за ним. Так багато було тих овець, що не полічити їх і ста писарям.

Йдуть вони, йдуть, і раптом перед ними — великі ворота. Хлопець відкрив їх, і всі вівці зайшли в загороду. З’явився якийсь чоловік і каже:

— А тобі не можна сюди заходити. Ти негідний цього!

Хлопцеві стало боляче від цих слів, і він пішов геть.

У полі знайшов криницю, сів біля неї, щоб поїсти і води напитися. Коли нахилився води зачерпнути, стрибнула жаба й сховалася під кущем. Налякався хлопець жаби і помер.

Залишимо тут хлопця й підемо до царя.

Слуги донесли цареві, що з одного боку стовпа потекла кров. Наказав цар своєму війську розшукати сміливого хлопця. Знайшли його коло криниці.

Коли принесли хлопця в золоту палату, наказав цар дзвонити в усі дзвони, і поховати легіня з усіма почестями.

А біля могили наказав поставити варту, щоб ніхто ніколи не порушував його спокою…

Тут вам і вся казка. Все це я сам видів. Сів на весло, і воно мене аж сюди принесло. А хто не вірить, той хай перевірить.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up