Був один бідний чоловік. Це було в місті, де жив цар. А той чоловік мав дванадцять дітей.
Одного разу цар наказав кучерові запрягати коні. Кучер запріг коней, сіли на кочію[1] і їдуть по місту. Під їхали до хати бідного чоловіка. Побачив цар цілу купу дітей — і всі обдерті, майже голі.
— Ану, зупини!
Кучер зупинив коні, й цар зійшов на землю. Став перед порогом і роздивляє тих дітей. Вибрав собі з-поміж них дівчинку і хлопчика, що були найгарніші, й каже чоловікові:
— Продай мені цих двох діточок.
Чоловік дітей не продає.
— Тоді дайте просто так.
— Це вже інше діло,— каже чоловік.— Просто так — беріть.
І цар привіз дітей до себе. Поселив їх в окремій кімнаті, дав їм карти й гроші, аби забавлялися.
Хлопця звали Іванком, дівчинку — Марійкою.
Грають вони в карти, і Марійка виграла в Іванка всі гроші. Хлопець розсердився і промовив:
— Бодай тебе взяла чорна хмара!
Тої ж миті вікно відчинилося — і дівчинка пропала.
Зайшов цар:
— А де Марійка?
Хлопець сказав правду:
— Так і так, я розсердився, що вона виграла гроші, й промовив: «Бодай тебе взяла чорна хмара!» Вікно відчинилося — і Марійка зникла.
— Ну, якщо нема Марійки, то йди геть і ти!
Хлопчище зібрався і пішов у світ. Прийшов в одне село
і найнявся у пана служити. Служить Іванко довгий час — все їздить кіньми на зарінок, до самого моря. Раз бачить: їде на коні через море дівчина. їде і співає. Ніколи він такого голосу не чув. І думає, як би з нею заговорити. А дівчина під’їхала до берега, скинула із себе дорогу одежу і пішла купатися. Іван підкрався і схопив одежу. Дівчина його просить:
— Іванку, віддай плаття, бо як я вийду з води гола?
Іван кинув їй сорочку, плаття. Вийшла, одяглася, обняла його і заговорила:
— Я — Мар’я-царівна. Я буду твоя, та дивися, Йванку, щоб про це ніхто не знав.
Іван випросив у пана вільний день, зайшов до корчми й п’є. Підходить один циган:
— Ей, легіню, якби я був такий красний, як ти, у мене була би найгарніша дівчина!
На те зайшов один волоцюга з дівчиною під руку.
— Бачиш, і волоцюга має дівчину, а ти весь час один. Якби я був такий, як ти, то мав би аж дві!
Заходить другий волоцюга — вже з двома дівчатами.
— Дивися, цей привів собі двох…
Іван не витримав і каже:
— Ей, коби ти знав, яка в мене дівчина!
І розповів йому про царівну. Циган побіг до царя і передав, що чув від Івана. Цар сів у кочію і приїхав у село, де легінь служив. Викликав Івана і питає:
— Це ти казав про Мар’ю-царівну? Я хочу її бачити.
Цар не впізнав Івана — так той виріс і змужнів. А на царівну думав, що то його названа донька Марійка.
Хлопець йому каже:
— Я не можу її показати.
Цар дуже розсердився і наказав Івана повісити. Іван каже:
— Вішайте, але поставте шибеницю над морем, на зарінку.
Привезли хлопця на зарінок і вже хочуть вішати. Раз летить по морю на коні одна дівчина і гукає:
— Стійте!
Цар здивувався. А дівчина з коня запитала:
— Це ти хотів бачити Мар’ю-царівну? Дивися…
Махнула ногою — і цареві вискочило око.
Питає царицю:
— І ти хотіла бачити Мар’ю-царівну? То дивися…
Махнула ногою — і цариці вискочило око.
А далі повернулася до Івана й каже:
— Іванку, так ти мене послухав? Я ж тебе просила, щоб ніхто за нас не знав… Тепер мене шукай.
І поскакала морем.
Івана відпустили. Він зібрався і йде понад морем. Бачить — стоїть млин. У млині дід і баба, а з ними їх донька. Питає Іван:
— Чи ви щось не знаєте за Мар’ю-царівну?
— Знаємо. Вона живе за морем. Завтра чорний ворон прилетить за мливом і тебе перенесе разом з нашим кучером.
А баба і донька — обидві були відьми. Баба приготувала із зілля таблетку: як кучер покладе її в Іванову кишеню, хлопець засне, що й Мар’я-царівна його не розбудить. Баба хотіла видати за нього свою доньку.
Ранком прилетів за мливом чорний ворон і переніс Івана з кучером за море. Кучер опустив хлопцеві в кишеню таблетку і той заснув. Мар’я-царівна його будить, але він не чує. Тоді його обцілувала й пішла плачучи геть. Кучер вийняв таблетку з кишені, а Іван прокинувся і проговорив:
— Як я спітнів уві сні!
Кучер посміхається:
— Ти не спітнів, легіню, а Мар’я-царівна тебе сльозами обілляла, бо не могла ніяк добудитися.
І чорний ворон переніс їх обох у млин.
Переспали ніч, а на ранок баба знову приготувала із зілля таблетку. Чорний ворон з ними прилетів за море. Кучер потай опустив таблетку в Іванову кишеню, і той міцно заснув. Прийшла Мар’я-царівна, будить його, плаче, та хлопець не чує. Кривавими сльозами його обілляла. Тоді швидко написала картку, загорнула у свою хустинку і сунула Іванові в кишеню.
Царівна відійшла. Кучер вийняв таблетку, і хлопець прокинувся.
— Ой, як я заспав! Так уві сні розгарячився, аж кров носом пішла.
— То не кров,— каже кучер,— то Мар’я-царівна тебе кривавими сльозами обілляла.
Іван сягнув рукою за хусткою, аби втертися. І знайшов там картку. Одразу дізнався, що має робити.
Коли чорний ворон приніс їх у млин, Іван сказав бабі:
— Я хочу вашу доньку взяти собі за жінку. Та в нас такий звичай, що молодий і молода вінчаються в хащі — так, щоб ніхто не бачив і не знав.
Переспали ніч, а вранці бабина донька прибралася до вінця, і пішли у хащу. Як були далеко, Іван зав’язав молодій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду — аж забулькотіло.
Вернувся у млин і говорить бабі:
— Ну, ми вже повінчалися.
— А де молода? — питає його баба.
— Там, у хащі, збирає косиці. Тепер ходіть у хащу й ви.
Прийшли вони в хащу, Іван пов'язав старій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду. Тоді вернувся до млина й каже дідові:
— Ну, дідику, я вашим обом відьмам повідтинав голови.
Дід відчинив ладу, вийняв дорогий перстень і подарував його легіневі:
— Візьми цього персня і надінь на праву руку, на підсередній палець. А так можеш іти через море — дорога буде вільна.
Іван наказав кучерові, аби запрягав. Сіли на кочію і їдуть попри моря. Раптом Іван вискочив, схопив кочію з кучером і перекинув з берега у воду. Сам надів на палець перстень, почав іти морем — і не тоне, йде його поверхнею.
Йде, йде і приходить до циганських хат. Зайшов до корчми й бачить: за столом бочка з поясом, а біля неї циган. Іван доторкнувся рукою до бочки, а звідти нараз вискочив красний легінчук і вигукнув:
— Добрий вечір, вуйку, як маєтеся?
— Як маюся, так маюся…— відповів Іван не дуже весело.
А та сама бочка була його сестрою, яку взяла хмара. Сестра вже мала сина — того легінчука. Він наказав циганові:
— Принеси гальбу вина і п’ять центнерів свічок.
Циган усе приніс. Тоді хлопець припрошує гостя:
— Вуйку, випийте вина — будете веселіші.
Іван випив.
— А тепер беріть і зважте на мізинці п'ять центнерів свічок.
Іван положив свічки на мізинця.
— Як вам здається — скільки?
— Щось два центнери й не більше.
Легінчук гукнув:
— Циганине, йди та принеси ще гальбу вина і п’ять центнерів свічок!
Іван випив вино і положив на палець вже десять центнерів.
— Ну, як, вуйку?
— Ще не вистачає, нема п’яти центнерів.
Легінчук послав цигана, аби приніс ще гальбу вина і п’ять центнерів свічок. Іван випив вино і положив на палець п’ятнадцять центнерів.
— Ну, як? — питає легінчук.
— Тепер є п’ять центнерів.
— Тоді, вуйку, слухайте сюди. Будете йти й зайдете у велику ніч, там ніколи не буває дня. Але ви паліть свічки і йдіть. Вийдете на вогонь, якому теж не буде кінця-краю, але ви не бійтеся — пекти вас не буде, лише паліть і далі свічки. Коли вогонь закінчиться, натрапите на гадюк— ніде буде ступити. Та сміло собі йдіть. Як буде догоряти вже остання свічка, побачите постіль. На тій постелі будуть лежати три гадюки у коронах. Одна відповзе вбік, і ви собі ляжте на її місце.
Іван зібрався і пішов. Палить свічки і йде через ніч. Раз вийшов до вогню — не видно йому краю. Сунув ногу — не пече. Пройшов через вогонь і вийшов на гадюк. Палить свічки, ступає на гадюк, а вони не ворушаться. Коли догоряла вже остання свічка, він побачив постіль, а на ній трьох гадюк. Одна відсунулася вбік. Іван ліг на її місце і міцно заснув.
Через якийсь час прокинувся і бачить: за вікном красна днина, сонце гріє, багато народу. Він устав, помився і гарно одягнувся, а Мар’я-царівна принесла йому їсти. Коли поїв, принесла корону й наділа йому на голову. Так став Іван царем тієї держави. Вона була перед тим заклята, і всі дуже раділи, що Іван їх визволив від нечистої сили.
Ожила й зачарована у корчмарську бочку сестричка Марійка, а її син став дуже красним витязем.
Іван узяв собі за жінку Мар’ю-царівну. На весіллі був і я. Пив вино і паленку, та в роті було сухо.
[1] Кочія — карета
