Чоловік мав файну жінку. Вона дуже сподобалася попові, дякові та паламареві. А вони жили недалеко й часто до неї заловляли. Одного разу жінка поскаржилася своєму чоловікові:
— Роби щось, чоловіче, бо піп, дяк і паламар не дають мені на вулицю вийти. Усі троє хочуть ходити до мене.
Чоловік був хитрий. Сказав жінці, як мають провчити попа, дяка і паламаря, аби не заловляли до чужих молодиць. Якось пішов до попа та й каже:
— Позичте, панотче, горнець вівса коням, бо я хочу їхати на ярмарок і буду там три дні.
— Прошу, прошу, сусідоньку! — втішився піп і дав йому вівса.
Тільки гуцул виїхав з подвір’я, піп — до його жінки. Сів собі на лаву й залицяється. Раптом молодиця глипнула у вікно:
— Йой, панотчику, чогось за вами дяк іде. Лізьте на стрих і сядьте у скриню. Вона там скраю.
Піп поліз на стрих і — шусть до скрині.
А тим часом дяк переступив поріг, сів на лаву і теж залицяється.
Раптом молодиця глянула у вікно.
— Йой, дяче, дивіться, паламар за вами йде. Лізьте на стрих, сховайтеся у скриню. Вона там скраю.
Дяк схопився з лави, побіг по драбині й теж шугнув до скрині.
Увійшов паламар. Переступив поріг, витер чоло, кахикнув. Але знадвору почулося:
— Тпру-у-у!
Жінка ніби забідкалася:
— Йой, паламарю, чоловік вернувся! Най вас не застає. Лізьте на стрих, сховайтеся у скрині.
Паламар так і зробив.
А чоловік увійшов і каже:
— Жінко, будемо робити поману за діда. Я, ади, купив доброго м’яса для нашого попа, трохи гіршого — для дяка і зовсім поганого — для паламаря.
Паламареві дуже не сподобалося те, що гуцул купив для нього найгіршого м’яса, і захотілося видіти, яке воно є. Підняв кришку і висунув голову. Але так нахилився, що скриня — беркиць і перевернулася. Упала в хоромах. Піп, дяк і паламар висипалися із неї на долівку.
Чоловік гукнув:
— Агій на вас! Я лише подумав про поману, а ви вже прибігли на сире м’ясо? Лиця не маєте!..
Піп, дяк і паламар схопилися на ноги — й за ними аж завіяло.
