Волоський піп

Українська казка

Жив колись багатий піп, якого звали волоським, бо прийшов з волоського краю. Жив він, як риба у воді. Мав слуг і служниць, але нарікав на свою долю:

— Є що їсти, є в що одягнутися, а нуда мене бере, що міг би я ліпше жити.

Одного дня він і каже до попаді:

— Чув я, що є на світі дуже мудрий чоловік. Може, він порадить, як би я міг більше їсти, пити і спати. Піду його шукати.

Довго відговорювала попадя чоловіка, але нічого не допомогло. Зібрався він й іде по світу. Йде не день, не два, вже й черево змалілося, і одежа подерлася. Раз лиш зустрівся йому старий чоловік та й питає:

— Як ви, пане-отче, прийшли в наші краї?

— Йду шукати ліпшого хліба, як пшеничний,— відповідає піп.— Чув я, що один мудрий чоловік дав би мені пораду, як можна більше їсти, пити та спати.

— Я і є той чоловік, до котрого ти йдеш,— сказав дід.

Не встиг пан-отець і нарадуватися. Ворожбит щось пошептав над його головою, і в ту ж хвилину на місці попа стояв чорногривий кінь. Якраз бідний чоловік тягнув воза з дровами. Зупинив його ворожбит та й говорить:

— Чоловіче добрий, позичу я тобі на рік коня. Але не смієш його шкодувати. Коли не хоче робити — бий. Годуй його лише стружками і половою. А через рік дай йому сіна і приведи на це місце.

Бідняк зрадів і пообіцяв робити так, як йому наказано. Коли ворожбит пішов, запріг коня, сам сів на воза й повіз

дрова додому. Цілий рік бідняк працював конем і годував його тільки стружками і половою. А в останній день дав йому сіна і привів до діда. Обдивився коня ворожбит і каже:

— Мало ти ще ним робив. Візьми його ще на рік та служися так, як дотепер.

Подякував бідняк ворожбитові і вернувся додому.

Цілий рік возив кінь дерево, камінь, а їв лише стружки та полову і аж ребрами світив, коли привів його бідняк до ворожбита. А ворожбит каже:

— Коли хочеш, бери коня ще на рік. Але не смієш його шкодувати.

Знову бідняк годує коня стружками та половою. А через рік приводить лише шкіру та кості.

— Ну, як послужив кінь? — питає ворожбит.

— Ой, послужив, діду. Не знаю, чим віддячити вам.

Ворожбит не хотів платні. Попрощався з бідняком, сів на коня і приїхав у село, де колись жив волоський піп. Попросився у попаді переночувати. Попадя веліла коня прив'язати в стайні, а подорожнього впустила на горище. Перед вечерею попадя пішла в хлів подивитися, чи все в порядку. Тільки зайшла, а кінь потягнувся до неї. Перелякана попадя вдарила кілком коня по голові і вибила йому око.

По вечері ворожбит зайшов до стайні, щось пошептав над конем, і нараз перед ним стояв пелехатий, брудний і худий піп з одним оком.

Коли вранці попадя побачила прив'язаного до ясел чоловіка, то задеревіла від старху. Опам'яталася лише тоді, коли почувся голос пана-отця:

— Не бійся, жінко! Це я, твій чоловік.

— Тьху на тя! — сплюнула в його бік попадя.— Куди ти волочився три роки? Чи не за чужими молодицями?

Піп аж заплакав:

— Як мені були на думці чужі жінки, коли я три роки конем служив?

Довго попадя не могла помиритися із чоловіком. Та й чи помирилися вони — не знаємо. Знаємо лише, що ніколи більше піп не шукав ліпшого хліба як пшеничний.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up