Залізний вовк

Українська казка

Була собі така пані, що любила вовка. Зробили їй ковалі залізного вовка, взяла вона його у покої, так ним тішиться, так йому їсти дає, і їсти, і пити, а він не хоче ні їсти, ні пити. Так йому Бог дав, що він ожив, і ходить залізний вовк. Приходить він до пані:

— Пані, дайте їсти.

— Піди собі, серце моє, достань і з’їж найкращого коня.

Він як пішов, всіх коней подушив, жодний не зостався. Приходить знов до пані:

— Дайте, пані, їсти!

— Піди, серце моє, на обору[1] і з’їж собі найкращу ялівку. А він геть усі ялівки подушив, і жодної не зосталось.

Приходить до пані:

— Дайте, пані, їсти!

— Піди собі на обору, з’їж найкращого вола.

А він пішов та всіх видушив до одного. Приходить до пані:

— Дайте, пані, їсти!

— Піди собі в кошару і з’їж вівцю, котра найкраща.

Він як пішов, то усенькі вівці видушив. Приходить до пані:

— Дайте, пані, їсти!

От уже вона догадалася, що погано. Бачить вже, що таких убитків наробив.

— Піди, моє серце, до кухні, що кухарка варила, те й з’їсиш.

А він пішов та всі горшки побив і кухарку задушив. Прийшов знову до пані:

— Дайте, пані, їсти.

— Що ж я тобі дам, серце, їсти, коли нема чого. Піди собі на двір: там ходять слуги, то вони дадуть тобі їсти.

Він як пішов, то всіх слуг подушив. От пані вже сховалась, а він приходить на кухню, питається горшка: «Горщику, горщику! Скажи мені, куди хазяйка пішла.»

Горщик каже:

— Не скажу, куди пішла, бо вона в мені їсти варить і виїсть із мене, і обмиє мене, щоб я висох.

Прийшов до миски:

— Миско, миско, скажи мені, куди хазяйка пішла.

— Не скажу, бо вона мене обмиє і поставить чисту. Прийшов до ложки:

— Ложко, ложко, скажи, куди хазяйка пішла.

— Не скажу: вона мене обмиє — я чиста лежу.

Прийшов до лавки:

— Лавко, лавко! Скажи мені, куди хазяйка пішла.

— Не скажу! Вона мене змиє, зітре, то я чиста стою. Прийшов до сокири:

— Сокиро, сокиро! Скажи мені, куди хазяйка пішла.

— Не скажу. Вона мною дров нарубає і покладе мене, я лежу.

Прийшов до свердла:

— Свердлику, свердлику, скажи мені, куди хазяйка пішла.

— Не скажу. Вона мною провертить та й покладе мене. Прийшов до долота:

— Долото, долото, скажи мені, куди хазяйка пішла.

— Скажу, бо вона мене все обухом б’є: іди просто у курник, там твоя хазяйка сидить.

От він пішов та і з’їв ту пані, та й уже сам зостався.

[1] Обора — відгороджена частина подвір'я з приміщенням для худоби.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up