Прокинулося якось вранці маленьке кошенятко і захотіло їсти. Побігло воно до господині, аж раптом забуло, як їсти просять. Заплакало кошеня та й вибігло на двір, і там побачило гнідого коня.
— Чого ти плачеш? — питає його кінь.
— Я плачу, бо дуже хочу їсти,— відказує кошеня. — Дуже хочу їсти, але забуло, як треба попросити.
— Тільки й усього? — каже кінь. — То я тебе навчу, як це робити. Гукни: «Іго-го-го!» — і тобі відразу ж покладуть їсти.
— Та що ти! Кошенята не іржуть! — ще гіркіше заплакало кошеня і побігло з двору.
На вигоні воно зустріло рябу корову.
— Чого ти так гірко плачені? — питає корова.
— Плачу, бо забуло, як просити їсти, а я дуже голодне.
— Подумаєш! — каже корова.— І варто через це плакати? Погукай: «Му-у-у!» — і тобі відразу ж винесуть їсти.
— Ой ні! Кошенята не мукають! Вони говорять інакше.
І кошеня побігло далі. Опинилося воно на полі та й знову плаче. Почула вівця, запитала:
— Чого плачеш, маленьке?
— Бо я голодне, а забуло, як просять їсти,— схлипнуло кошеня.
— Ой лихо! — каже вівця.— Ходи, я тебе навчу. Ти тільки вимови: «Бе-е-е!» — і тобі відразу ж вкинуть їсти.
— Ой ні! — скрикнуло кошеня.— Так тільки вівці кажуть. А кошенята — інакше.
І воно побігло додому.
Біля смітника кублилася біла курка.
— Чого ти плачеш? — запитала вона в кошеняти.
— Бо хочу їсти і не вмію попросити,— поскаржилося воно.
— Бідолашка! — поспівчувала курка. — А ти роззяв рота і зроби, як я: «Куд-ку-дак!» — і тобі відразу ж сипнуть їсти.
— Та що ти! Кошенята не кудкудачуть! — залилося слізьми кошеня,— А як вони роблять, я забуло.
І воно побігло.
Аж тут із хати вийшов чорний кіт і каже:
— Тільки я тобі можу сказати, як треба голодному кошеняті просити їсти. Треба піти на кухню до господині, коли вона молоко цідить у глечики, і сказати їй: «Няв!..»
— Ой! — зраділо кошеня.— І справді, так просять їсти!
І воно побігло на кухню, жалібно нявкаючи: — Няв! Няв!
Як побачила дівчинка, що кошеня таке голодне, то аж злякалася.
— Біднесеньке! Чого ж це ти цілий день мовчало, не нагадало мені, що хочеш їсти?
І маленька господиня налила кошеняті в мисочку молока. Кошеня вихлебтало молоко до краплиночки і вже більше ніколи не забуває, як по-котячому просять їсти.
— Няв! — каже воно. — Няв!
