У давнину страусиха ему з птахом бролгою жили з своїми родинами біля джерела. Щоранку усі вони вирушали полювати слимаків та іншу болотяну живину, а смерком верталися додому з харчем на вечерю.
Так вони прожили багато років і були щасливі.
Та якось ему з дітьми повернулися з болота дуже рано. Вони принесли з собою їжу на вечерю, та, бувши голодні, зразу все й поїли. Потім діти стали гратися, а їхня мати примостилася у затінку під деревом.
Та їй усе-таки хотілося їсти, й вона роздивлялась, чи не знайдеться ще чимось підживитися. Але нічого не знаходилося. Аж ось ему побачила жорна, які належали бролзі, подалася до сусідчиного житла, ухопила жорна в дзьоб і проковтнула. А тоді вернулася до свого дерева й заснула в затишку.
Надвечір прийшла додому бролга, принесла харч і хотіла була його розмолоти, щоб нагодувати діточок. Кинулася шукати жорна, та ніде не знаходила. Спитала в дітей, але ні її діти, ані малі ему жорен не бачили. Тоді бролга збудила ему-матір і спитала, чи не бачила жорен вона. Ему відповіла, що не бачила, та бролга не повірила й спитала вдруге. Це дуже розлютило ему. Вона схопила мотику і зозла щосили вдарила бролгу по голові.
Та побачивши, що в бролги з обох боків голови побігла кров, ему зажурилась і призналася, що проковтнула жорна. А тоді сказала бролзі, щоб та вдарила її по спині. Бролга добре гупнула ему по спині, й жорна вискочили з неї.
Бролга дуже зраділа.
Та ще й тепер у неї видно по обидва боки голови червоні плями — там, де її колись ударила ему.
Так само, як на спині в ему добре видно горб — там, де її вдарила бролга, щоб вернути свої жорна.
Отаке сталося в давню давнину.
