Було це чи не було, а жив колись чоловік. Щодня ходив він у ліс — назбирає хмизу, покладе на ішака та й везе продавати на базар. Чоловік цей був злий і скупий. Бувало, нав’ючить стільки на бідного ішака, що той насилу ноги переставляє. Не знав ішак ні дня, ні ночі. Якось цей чоловік пішов аж у глиб лісу по хмиз, а ішака пустив попастися. Тут на ішака й наразилася голодна лисиця, яка все гадала, де б украсти курку чи курча.
Підбігла лисиця до ішака й питає:
— Що це за життя в тебе, брате? З ранку до вечора тягаєш хмиз, аж зігнувся в три погибелі.
— Лисичко-сестричко, а що я маю робити? Якби це на мене, я так тяжко не працював би. Але ж хазяїн мій запопадливий: дихнути не дає.
— Отож я й кажу: годі тобі спину гнути. Ось я заберу тебе в ліс, ти там і лиха не знатимеш. А ти мені віддячиш за це.
— А чим же я тобі віддячу? — питає ішак.
— Я з тебе небагато візьму, даси з десяток курей.
— Ой лисичко-сестричко, де ж я тобі тих курей наберу?
— А я тобі розкажу. Мене кури як побачать, то так тікають, аж пір’я летить. А тебе вони не боятимуться, бо знають, що ти їх не їси. Вийдеш ти у поле край села, де кури пасуться, і сам з ними про людське око попасешся. Хапатимеш по одній курці та й носитимеш до моєї нори.
Пристав ішак на лисиччину раду.
Уранці вкрав він з десяток курей і попереносив лисиці до нори. Лисиця вилізла з нори, двох курей з’їла, решту подушила й заховала про запас.
— Ну, а тепер я навчу тебе, як хозяїна спекатися. Придурися, що ти, братику, буцім занедужав. Хоч як тебе лупцюватиме господар, ти не вставай і з хліва не виходь, а тільки стогни. Полежиш отак днів зо три, і хозяїн подумає, що ти здох, викине тебе, а ти й прийдеш до мене в ліс.
Ішак так і вчинив, як його навчила лисиця.
Бачить хазяїн, що як здохне ішак у хліві, то він і коня тут не зможе поставити. Витяг він ішака на вулицю, замкнув хлів, а сам пішов у хату.
Лежить ішак на дорозі, крадькома роззирається. Бачить — нікого нема, схопився на ноги і побіг чимдуж до лисиці. Розказав ішак їй про свою пригоду, та й пішли обоє на радощах у ліс. Коли це чують — лев рикає і прямісінько на них біжить.
В ішака й на душі похололо:
— Ой-ой, він же сюди біжить. Лихо нам буде.
— Не бійся,— каже лисиця,— поки ти зі мною, тобі нічого не загрожує! Зроби лиш так — гукни щосили на весь ліс: «А хто тут найдужчий?» Почує лев та й подумає, що коли в цього звіра такий гучний голос, то, напевне, він дуже сильний.
Ось побачиш, лев сам тебе злякається.
Заревів ішак щосили, аж дерева захиталися. Почув лев те ревище й міркує собі: «Я вважав, що в мене найгучніший голос, аж воно не так. Яка ж тоді сила в цього звіра, коли він так реве!»
Хотів уже лев назад повертати і раптом з ішаком зустрівся.
Такого звіра лев зроду-віку не бачив і здивовано витріщився на ішака. Навіть трохи наполохався лев. Аж бачить — і звір як у лихоманці трясеться.
— Гей, сильний звірю, чого це тебе так тіпає? Невже мене боїшся?
А ішак так злякався, що йому й мову одібрало. Бачить лисиця — а вона збоку стояла, — що лев може розгадати їхні хитрощі й тоді непереливки їм буде, та й каже:
— Братику лев, ти найдужчий серед усіх звірів на землі, а цей — серед звірів, які живуть під землею. Він не знає тутешнього краю і взяв мене поводирем. Щоб ти знав, він не від страху тремтить, а від люті. Дуже він розгнівався, коли побачив, що хтось поперед мене вийшов. Замало не роздер тебе на шматки, я насилу вблагала його.
Кажучи це, моргнула ішакові, щоб той не підвів її. Лев, наслухавшись такого про ішака, вклонився йому, ще й вибачився.
Зрозумів ішак, що тепер лев його боїться, і, трохи оговтавшись, запитав гордовито:
— Бачу, ти хочеш мені прислужитися. Вгадав чи ні?
— Авжеж, брате, я тобі вірою й правдою служити буду.
— Гаразд,— каже ішак,— з цього дня я беру тебе в слуги. Робитимеш усе, що тобі загадаю. А не слухатимеш — отуди в прірву скину.
Лев щиро поклявся, що служитиме ішакові до самої смерті. Отак утрьох — лисиця, ішак і лев — ходили й лиха не знали. Лев курку яку чи вівцю вполює, одразу ж лисиці дає ласий шматочок. А ішак попасеться, зерна попоїсть і теж ситий. Якось вони вийшли на берег гірської річки. Ішака мучила спрага, і він спустився вниз, щоб напитися води. Раптом він посковзнувся і впав у воду. Хоч як ішак старався, а звестися на ноги не міг. Вода вже підступала йому до самого горла. Бачить ішак, що от-от захлинеться, задер голову і заревів так, що моторошно стало. Побачив лев, що ішак у біду попав, кинувся його рятувати і за мить витяг із води на берег. Ішака з ляку так трясло, що зуб на зуб не попадав: таж ледь-ледь не захлинувся й не потонув.
— Чого це ти так тремтиш? — питає його лев.
— Ти що, думав, я тону? Я ж не дитина. Схотілось покупатися, а ти мене не пустив. Ото я знову й лютую.
Лев повірив, що ішак справді хотів покупатись, а він йому перебив. Тепер ішак йому не подарує. Злякався лев і кинувся навтікача. Вже як лев далеко відбіг, ішак гукнув його навздогін:
— Гей, леве, куди ти тікаєш?
Біжи, все одно мої слуги тебе доженуть і приведуть до мене. Тоді я покажу тобі, як я плаваю. Не хочеться мені тебе кривдити, а то вмить тебе злапав би.
Почув це лев і ще дужче припустив. Тут зустрів його заєць і очам своїм не повірив: лев тікає.
— Гей, хоробрий леве, я ще зроду-віку не бачив, щоб ти утікав. Хто це тебе так налякав?
Трохи відхекався лев і розповів зайцеві про свою пригоду.
Заєць поміркував собі й каже:
— Брате лев, ми не знаємо звіра, дужчого за тебе. Хоч розкажи, який із себе той горластий звір?
Розповів лев усе про ішака, і заєць так зареготав, що луна пішла лісом.
— Та то ж звичайнісінький ішак! Це такий звір, що як ти на нього лапу покладеш — він і дух спустить. То все витівки хитрої лисиці. Ось ходімо, ти за одну мить з ними впораєшся.
Лев повірив зайцеві, посмілішав і рушив з ним на ішака та лисицю. Ішак ще здалеку помітив, що вони прямують до них, і одразу сполохався:
— Лисичко, видно, лев розкумекав, хто ми та що ми, і йде до нас на розправу. Що його робити? Куди втікати?
— Не бійся,— каже лисиця,— я і цього разу його перехитрую, а там побачимо, що буде.
Підходить до них лев і гукає:
— Гей, ти, немічна тварино! Нащо ти мене обдурив? Ану виходь сюди, я з тобою панькатися не буду.
Але вийшла лисиця й каже:
— Братику лев, коли ти втікав, ішак розпитував мене, куди ти побіг. Було мені за тебе. Таж ішак товаришує з цим самим зайцем, який тебе обдурив і знову привів сюди. Бач, сам сюди не підходить, стоїть собі збоку.
Лев знову повірив лисиці і побіг так, що аж курява знялася.
Побачив заєць, що лев дременув, і побіг навздогін.
— Гей, братику лев, куди ж ти втікаєш? Лисиця обдурила тебе. Вертайся назад.
Та де там! Лев і слухати не хотів. Озирнувся заєць та й сам побіг.
А лисиця тим часом сполошилася.
— Чого доброго, брате ішак,— каже,— вони ще вовка приведуть. Отоді вже не буде порятунку. Краще тікаймо, поки голови цілі.
І вони розійшлися. Дурний ішак повернувся в село, а хитра лисиця — в ліс.
