Хитра лисиця

Жили колись у лісі лев і тигр і такі вже були друзі, що всіх звірів аж завидки брали. Заздрила їм і лисиця. Стала вона думати й гадати, як посварити лева з тигром. Сяде в кущах і визирає, що той тигр та лев роблять.

Тигр ще до схід сонця біжить на полювання, а лев спить собі. Додумалась лисиця, як їх посварити. Вичекала, коли тигр пішов на полювання, прийшла до лева, та така сумна, наче їй світ немилий.

— Братику лев, я тобі щось і сказала б, та боюся, не повіриш.

— Дарма, кажи,— відповів лев.

— Оце бачу, тигр твоїм другом прикидається. А він же сьогодні нахвалявся одному звірові, що вб’є тебе завтра.

— Та цур тобі! — засміявся лев.— Зроду я не повірю.

Ми змалку з ним товаришуємо. Вже хто-хто, а я його добре знаю.

— Хоч вір, хоч не вір, а я чула. Ось діждешся ранку, сам побачиш.

Не повірив лев лисиці, але сумнів у нього закрався.

«От же лихо,— думав він,— і не віриться, та вранці побачимо, чи ж лисиця правду каже».

Поки лев думав, як йому бути, лисиця тим часом розшукала тигра.

— Я тобі, брате,— каже лисиця,— щось хотіла сказати, але боюся: не повіриш.

— Чом же не повірю? Як правду скажеш, повірю.

— Брате тигр, як ти у цих місцях ходиш, нам аж дихати легше, всі наші вороги світ за очі втікають. Я оце почула одну новину, та й не знаю, казати тобі чи ні. Ти все одно не повіриш.

— Та кажи вже.

— Оце ж ви ніби й товаришуєте з левом,— каже лисиця.— А якби ти знав, що він надумав! Він убити тебе хоче.

— Та не вигадуй.

— Я ж казала, що ти мені не повіриш. А я вчора в кущах сиділа, підслухала, як він нахвалявся одному звірові роздерти тебе.

— Ти мені такого наказала, що я і не знаю, що діяти, — відповідає тигр.

— Поки ти будеш думати та гадати, лев завтра вдосвіта прокинеться й роздере тебе. Моя тобі рада: як він має тебе роздерти, краще сам накинься на нього, іншого порятунку я не бачу.

Тигр не повірив лисиці, але вирішив уранці придивитись до лева. І якщо справдиться те, про що розповіла лисиця, він роздере лева. Розпрощавшися з лисицею, тигр пішов у печеру.

Ніч минула в тривозі. Рано-вранці прокинувся тигр, прокинувся і лев. Бачить лев — тигр потягнувся і скоса позирає на нього. Лев, як звичайно, роззявив пащу, позіхнув.

А тигр подумав — правду казала лисиця. І накинулися вони один на одного й билися доти, доки не попадали мертві.

Лисиця сиділа під деревом і здалеку спостерігала бійку лева з тигром.

Побачила вона, що лев і тигр уже неживі, й побігла скликати весь свій рід.

Зійшлись усі лиси й лисиці та й дивуються:

— Як же тобі поталанило таких друзів та ворогами зробити?

— А я нацькувала їх одне на одного. Спочатку посиділа в засідці й вивідала їхні таємниці, а вже тоді посіяла ворожнечу між ними. Розлютувавши, вони пороздирали один одного.

А тепер ви маєте що їсти цілий тиждень. Ось побачите, я ще знайду таких дурнів, які ворогами стануть.

І лисиця пішла в ліс шукати нових пригод. А в лісі в хатині жили два мисливці. Одного звали Пірім, а другого — Магамед.

А були вони нерозлийвода. Закортіло лисиці’і їх посварити. Але як це зробити? От пішла вона до мисливців і каже плачучи:

— Любі братики, порятуйте мене. Вовки та ведмеді скоро весь наш рід передушать. Я насилу втекла від них. Візьміть мене до себе, я вам за сторожа буду. Вивідаю, де яка тварина, птах який завівся, одразу дам вам знати.

Мисливець Магамед пожалів бідну лисицю і залишив її у себе.

А мисливець Пірім каже:

— Магамеде, цей лисячий рід дуже хитрий. Від лисиці всього можна чекати.

Лисиця кілька днів у них пожила, а вже все винюхала. Помітила вона, що Пірім рано-вранці встає, бере лук, випустить двітри стріли й кладе його долі. А мисливець Магамед, тільки-но прокинеться, біжить до струмка, присяде, вмиється, а тоді бере велику каменюку й кидає. Магамед не знав про звички Піріма, а Пірім — про звички Магамеда.

Одного дня лисиця підійшла до мисливця Піріма й каже:

— Я тобі, Піріме, щось сказала б, та боюся, що ти не повіриш.

— Кажи, не бійся. Як не повірю, що тобі з того?

У лисиці в очах заблищали сльози.

— Сьогодні Магамед нахвалявся одному чоловікові, що завтра вранці кине в тебе каменюку й уб’є. Я саме сиділа в кущах і підслухала.

А мисливець Пірім і відповів їй:

— Магамед — мій вірний друг. Йому й на думку таке не спаде.

— Я знала, що ти не повіриш, але не могла промовчати. Ось піди сам уранці й побачиш: правду я казала чи ні.

— А що я побачу?

— Завтра вранці,— каже лисиця,— Магамед встане й до струмка піде. Щоб прогнати сон, умиється, води поп’є, а тоді візьме каменюку й кине в тебе.

Пірім і не вірив лисиці, але подумав: «Ось я побачу. Як набрехала мені лисиця, хай тоді начувається».

Тим часом лисиця покинула Піріма й пішла шукати Магамеда. Коли це глядь — іде він. Перейняла його лисиця та й каже:

— Братику, хотіла я тобі сказати щось, та боюся, не повіриш.

— Що ж ти таке скажеш, що я тобі не повірю? — питає Магамед.

— Я і сама не повірила б, та чула на свої вуха.

— Що ж ти чула? — допитується Магамед.

— Що я чула… Сьогодні Пірім казав, що тільки-но ти прокинешся, він випустить із лука стрілу й уб’є тебе.

— І не кажи, лисице. Ми з ним — як рідні брати.

Хоч як лисиця підмовляла його, Магамед не повірив їй.

— Магамеде,— нарешті сказала вона.— Не віриш, піди зранку до струмка й сам побачиш, як Пірім візьме лук, випустить три стріли, а останньою тебе покладе на землю. Коли я неправду кажу, зробиш зі мною, що захочеш.

Хоч Магамед лисиці й не повірив, та подумав: «Хай ось я вранці перевірю».

Настав вечір. Пірім і Магамед полягали спати в своїй хатині. А рано-вранці кожен встав, щоб підглянути за другом і перевірити, чи правду казала лисиця. Та кожен робив саме те, про що намовляла лисиця. Друзі замалим не накинулися один на одного. Але люди спочатку міркують, а тоді вже діють. Надумали мисливці розпитати один в одного, що сталося. Може, хтось їх зумисне хотів посварити.

От Пірім і питає Магамеда:

— Друже, я бачу, що твої очі горять від гніву. Що сталося?

Посідали друзі й розповіли один одному про свою журбу.

І виявилося, що все це накоїла лиха лисиця. Якби вони повірили їй, уже й на світі не жили б.

Вирішили Пірім і Магамед провчити лисицю.

Вхопили вони один одного за барки й попадали на землю. Лежать і чекають, що ж воно далі буде. А лисиця вилізла із засідки, підійшла до мисливців і плеще на радощах у долоні.

— Ой, такі ж дурні, як лев і тигр! Повбивали один одного та й лежать тепер мертві.

А Пірім як ухопить лисицю за хвіст та як крутне — вона й дух спустила.

— Отож, Магамеде,— сказав він,— не слід вірити ворогові на слово!

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up