Не за наших часів, а давно-давно жив на світі чоловік на ймення Шейдулла. Він був таке ледащо, якого світ не бачив.
Жінка й діти його жили надголодь, а про нову одіж чи ще там про що й не заїкались.
Почне було жінка нарікати, що їх злидні обсіли, а Шейдулла втішає її:
— Та не журись дуже. Зараз ми бідні, а колись і розбагатіємо.
— Як же це ми розбагатіємо? З ранку до вечора ти лежиш і за холодну воду не візьмешся.
А Шейдулла своєї править:
— Не журися, ми ще розбагатіємо!
Надіялася жінка, надіялися діти,— а пуття ніякого.
— Бери та роби щось,— сказала зрештою жінка,— бо ми вже з голоду пухнемо.
Надумав тоді Шейдулла піти до мудреця: хай порадить, як злиднів позбутися. Йшов він три дні і три ночі й зустрів при дорозі немічного вовка.
— Куди це ти йдеш, чоловіче? — запитав його вовк.
— Та ось іду до мудреця на пораду: як злиднів позбутися.
Почув це вовк та й просить:
— Коли твоя ласка, розпитай у нього, що мені робити. Ось уже третій рік мене живіт мучить: так болить, що ні вдень ні вночі нема спокою. Хай порадить мені мудрець, як позбутися цього лиха.
— Гаразд,— каже Шейдулла,— попитаю,— та й пішов.
Ішов Шейдулла знову три дні і три ночі й побачив при дорозі яблуню.
— Куди йдеш, добрий чоловіче? — питає яблуня.
— Іду до мудреця на пораду, як жити і нічого не робити.
— Коли твоя ласка, попроси у мудреця й для мене поради, — просить яблуня.— Щороку навесні я квітую буйним цвітом, але квіти в’януть, ураз опадають, і не буває на мені жодного яблучка. Розпитай у мудреця, як мені бути.
— Гаразд,— сказав Шейдулла й пішов далі.
Йшов він знову три ночі і три дні й дійшов до голубого озера.
Вигулькнула з води велика рибина та й питає:
— Куди йдеш, добрий чоловіче?
— Та ось іду до мудреця попросити поради й допомоги.
— Коли твоя ласка, розпитай у мудреця, що мені робити. Ось уже сьомий рік, як щось дере у мене в горлі. Хай мудрець порадить, як мені позбутися цього лиха.
— Гаразд, розпитаю,— сказав Шейдулла й пішов собі далі.
Йшов Шейдулла знову три дні і три ночі й нарешті дістався до незвичайного гаю. Там росли самі троянди. Бачить — під одним кущем сидить дідок з довгою сивою бородою. Глянув старий на Шейдуллу та й питає:
— Що тобі треба, Шейдулло?
— Як ти, — здивувався Шейдулла,— дізнався, що мене так звати? Ти часом не той мудрець, до якого я йду на пораду?
— Авжеж,— відповів дідусь. — Що тобі треба від мене? Кажи мерщій!
Розповів Шейдулла, чого він прийшов, що йому треба.
Вислухав його мудрець та й знов питає:
— Може, ти ще хочеш мене про щось розпитати?
— Хочу,— і розповів про бажання немічного вовка, яблуні та великої риби.
— У риби,— сказав мудрець,— застряв у горлі великий діамант. Коли його виймуть з горла, вона й одужає. Під яблунею закопано великий глек з сріблом. Коли викопають той глек, з неї перестане опадати цвіт і достигатимуть яблука. А вовкові, щоб позбутися болю, треба проковтнути першого зустрічного ледаря.
— А моє бажання? — питає Шейдулла.
— Твоє бажання вже виконано. Іди!
Зрадів Шейдулла, не став більше розпитувати мудреця й мерщій подався на радощах додому.
Ішов він, ішов та й дістався до озера. Велика рибина ніяк не могла дочекатися його, побачила Шейдуллу та й питає:
— Ну, що тобі порадив мудрець?
— Як виймуть тобі з горла коштовний діамант, ти й одужаєш,— сказав Шейдулла й хотів іти далі.
— Добрий чоловіче, змилуйся наді мною,— почала благати його рибина,— вийми мені з горла цей діамант! І мене порятуєш, і сам розбагатієш!
— Навіщо мені марно силу витрачати? Я й так розбагатію, — сказав Шейдулла й пішов далі.
Прийшов Шейдулла і до яблуні.
Побачила його яблуня — зашелестіла всім листячком.
— Ну то як? — питає.— Довідався ти у мудреця, як мені порятуватися?
— Довідався. Треба, щоб з-під твого коріння викопали великий глек із сріблом. Тоді не в’янутимуть твої квіти і достигатимуть яблука, — сказав Шейдулла й хотів іти далі.
Почала яблуня його просити:
— Викопай з-під мого коріння цей глек із сріблом! Це й тобі на користь буде — одразу розбагатієш.
— Та ні, не хочу я дурної роботи! Мудрець сказав, що в мене й без цього все буде,— відповів Шейдулла і пішов далі своєю дорогою.
Йшов він, ішов і зустрів немічного вовка. Побачив Шейдуллу немічний вовк і затрусився від нетерпіння.
— Ну,— питає,— що порадив мені мудрець? Не муч, скажи мерщій!..
— З’їсти першого-ліпшого ледаря, який тобі на шляху попадеться, одразу видужаєш, — сказав Шейдулла.
Подякував вовк Шейдуллі і став розпитувати його про все, що той чув і бачив дорогою.
Шейдулла й розповів вовку про свої зустрічі з великою рибиною та яблунею і про їхні бажання.
— Тая не робив дурної роботи,— закінчив Шейдулла,— я й так розбагатію.
Послухав його вовк і дуже зрадів.
— Ну,— каже,— не треба мені тепер шукати ледаря; він сам до мене прийшов. Нема на світі дурнішого й ледачішого від тебе, Шейдулло! — І з цими словами вовк накинувся на Шейдуллу й проковтнув його.
Отак пропав ледачий Шейдулла.
З неба впало три яблука: одне — тому, хто слухав, друге — тому, хто розповідав, третє — усім іншим.
