Ледачий Шейдулла

Не за наших часів, а давно-давно жив на світі чоловік на ймення Шейдулла. Він був таке ледащо, якого світ не бачив.

Жінка й діти його жили надголодь, а про нову одіж чи ще там про що й не заїкались.

Почне було жінка нарікати, що їх злидні обсіли, а Шейдулла втішає її:

— Та не журись дуже. Зараз ми бідні, а колись і розбагатіємо.

— Як же це ми розбагатіємо? З ранку до вечора ти лежиш і за холодну воду не візьмешся.

А Шейдулла своєї править:

— Не журися, ми ще розбагатіємо!

Надіялася жінка, надіялися діти,— а пуття ніякого.

— Бери та роби щось,— сказала зрештою жінка,— бо ми вже з голоду пухнемо.

Надумав тоді Шейдулла піти до мудреця: хай порадить, як злиднів позбутися. Йшов він три дні і три ночі й зустрів при дорозі немічного вовка.

— Куди це ти йдеш, чоловіче? — запитав його вовк.

— Та ось іду до мудреця на пораду: як злиднів позбутися.

Почув це вовк та й просить:

— Коли твоя ласка, розпитай у нього, що мені робити. Ось уже третій рік мене живіт мучить: так болить, що ні вдень ні вночі нема спокою. Хай порадить мені мудрець, як позбутися цього лиха.

— Гаразд,— каже Шейдулла,— попитаю,— та й пішов.

Ішов Шейдулла знову три дні і три ночі й побачив при дорозі яблуню.

— Куди йдеш, добрий чоловіче? — питає яблуня.

— Іду до мудреця на пораду, як жити і нічого не робити.

— Коли твоя ласка, попроси у мудреця й для мене поради, — просить яблуня.— Щороку навесні я квітую буйним цвітом, але квіти в’януть, ураз опадають, і не буває на мені жодного яблучка. Розпитай у мудреця, як мені бути.

— Гаразд,— сказав Шейдулла й пішов далі.

Йшов він знову три ночі і три дні й дійшов до голубого озера.

Вигулькнула з води велика рибина та й питає:

— Куди йдеш, добрий чоловіче?

— Та ось іду до мудреця попросити поради й допомоги.

— Коли твоя ласка, розпитай у мудреця, що мені робити. Ось уже сьомий рік, як щось дере у мене в горлі. Хай мудрець порадить, як мені позбутися цього лиха.

— Гаразд, розпитаю,— сказав Шейдулла й пішов собі далі.

Йшов Шейдулла знову три дні і три ночі й нарешті дістався до незвичайного гаю. Там росли самі троянди. Бачить — під одним кущем сидить дідок з довгою сивою бородою. Глянув старий на Шейдуллу та й питає:

— Що тобі треба, Шейдулло?

— Як ти, — здивувався Шейдулла,— дізнався, що мене так звати? Ти часом не той мудрець, до якого я йду на пораду?

— Авжеж,— відповів дідусь. — Що тобі треба від мене? Кажи мерщій!

Розповів Шейдулла, чого він прийшов, що йому треба.

Вислухав його мудрець та й знов питає:

— Може, ти ще хочеш мене про щось розпитати?

— Хочу,— і розповів про бажання немічного вовка, яблуні та великої риби.

— У риби,— сказав мудрець,— застряв у горлі великий діамант. Коли його виймуть з горла, вона й одужає. Під яблунею закопано великий глек з сріблом. Коли викопають той глек, з неї перестане опадати цвіт і достигатимуть яблука. А вовкові, щоб позбутися болю, треба проковтнути першого зустрічного ледаря.

— А моє бажання? — питає Шейдулла.

— Твоє бажання вже виконано. Іди!

Зрадів Шейдулла, не став більше розпитувати мудреця й мерщій подався на радощах додому.

Ішов він, ішов та й дістався до озера. Велика рибина ніяк не могла дочекатися його, побачила Шейдуллу та й питає:

— Ну, що тобі порадив мудрець?

— Як виймуть тобі з горла коштовний діамант, ти й одужаєш,— сказав Шейдулла й хотів іти далі.

— Добрий чоловіче, змилуйся наді мною,— почала благати його рибина,— вийми мені з горла цей діамант! І мене порятуєш, і сам розбагатієш!

— Навіщо мені марно силу витрачати? Я й так розбагатію, — сказав Шейдулла й пішов далі.

Прийшов Шейдулла і до яблуні.

Побачила його яблуня — зашелестіла всім листячком.

— Ну то як? — питає.— Довідався ти у мудреця, як мені порятуватися?

— Довідався. Треба, щоб з-під твого коріння викопали великий глек із сріблом. Тоді не в’янутимуть твої квіти і достигатимуть яблука, — сказав Шейдулла й хотів іти далі.

Почала яблуня його просити:

— Викопай з-під мого коріння цей глек із сріблом! Це й тобі на користь буде — одразу розбагатієш.

— Та ні, не хочу я дурної роботи! Мудрець сказав, що в мене й без цього все буде,— відповів Шейдулла і пішов далі своєю дорогою.

Йшов він, ішов і зустрів немічного вовка. Побачив Шейдуллу немічний вовк і затрусився від нетерпіння.

— Ну,— питає,— що порадив мені мудрець? Не муч, скажи мерщій!..

— З’їсти першого-ліпшого ледаря, який тобі на шляху попадеться, одразу видужаєш, — сказав Шейдулла.

Подякував вовк Шейдуллі і став розпитувати його про все, що той чув і бачив дорогою.

Шейдулла й розповів вовку про свої зустрічі з великою рибиною та яблунею і про їхні бажання.

— Тая не робив дурної роботи,— закінчив Шейдулла,— я й так розбагатію.

Послухав його вовк і дуже зрадів.

— Ну,— каже,— не треба мені тепер шукати ледаря; він сам до мене прийшов. Нема на світі дурнішого й ледачішого від тебе, Шейдулло! — І з цими словами вовк накинувся на Шейдуллу й проковтнув його.

Отак пропав ледачий Шейдулла.

З неба впало три яблука: одне — тому, хто слухав, друге — тому, хто розповідав, третє — усім іншим.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up