Жили собі мишеня і кіт. Якось висунулося мишеня з нори та й каже:
— Побратаймося, друже!
— Не буде з тебе брата,— відповів кіт.
— А чому? — здивувалося мишеня.
— А тому, що ти боягуз, злодій та й ще шкідник.
— Твоя правда, я трохи боязливий, але не злодій і не шкідник,— відповіло мишеня.
Усміхнувся кіт та й питає:
— А хіба не ти прогризаєш мішки й тягаєш борошно й зерно?
А мишеня й каже:
— А ти, брате кіт, хіба нічого не їси? За святим духом живеш?
— Я спочатку нявкаю, прошу, щоб дали мені поїсти, і хазяїн кидає мені шмат м’яса і хліба. А ти нікого не просиш, береш усе, що погано лежить.
Довго брав на кпин кіт мишеня, а потім каже:
— Гаразд, потоваришуємо.
Але знай: обдуриш мене — начувайся, я тебе з’їм.
Мишеня зраділо й стали вони жити разом. Якось мишеня сказало котові:
— Брате кіт, надворі осінь, стоїть гарна днина, харчів удосталь. А невдовзі зима, намете снігу, важко буде жити. Припасімо на зиму харчів.
— Хай буде так,— погодився кіт.
— Знаєш, брате кіт,— сказало мишеня,— мене приб’ють, якщо я візьмуся за це діло. Краще буде, як ти ходитимеш по хатах. Побачиш, де масло колотять, нявкнеш — дадуть тобі грудочку. Отак і запасешся на зиму.
Кіт і на це пристав. Назбирав багато масла. Знайшли мишеня і кіт горщик, поклали туди масло, віднесли в сад і закопали під деревом.
Минув якийсь час. Зима ось-ось настане. Не витерпіло мишеня, обдурило кота.
— Братику кіт,— каже воно,— сьогодні ім’я дають моєму двоюрідному братові і мене запросили в гості, дозволь мені піти.
— Іди, та повертайся мерщій,— дозволив кіт.
Попрощалося мишеня з котом і вийшло з дому. Подалося
мишеня прямісінько до схованки, розгребло землю, поїло трохи масла, знову закидало яму землею й повернулося додому.
— Як же назвали твого двоюрідного брата? — спитав кіт.
— Трішечкою,— відповіло мишеня.
— Нехай буде щасливий,— сказав кіт.— Гарне ім’я. Але ж що воно означає?
— Брате кіт, я сам ще не доберу, що воно означає. Ось невдовзі даватимуть імена двом іншим моїм братам, отоді я тобі й скажу, що означають усі імена.
Минуло кілька днів. Мишеняті знову захотілося поїсти масла.
— Брате кіт, сьогодні мене запросили до другого двоюрідного брата, я мушу піти — рідня сердитиметься, як не піду. Дозволь.
Дозволив кіт мишеняті піти й цього разу. Мишеня на радощах побігло до дерева, відкопало горщик, від’їло масла до половини горщика, знову закопало його й повернулося додому.
— Як назвали твого двоюрідного брата? — спитав кіт.
— Половинкою,— відповіло мишеня.
— Дивні імена дає твоя рідня,— промимрив кіт.
Минуло ще кілька днів. Бачить мишеня, надворі зовсім стало зимно, незабаром випаде сніг, замете все довкола — не знайти тоді йому горщик.
— Брате кіт, відпусти мене до третього двоюрідного брата. Не можна кривдити родичів. Дозволь піти останній раз, — благало мишеня.
— Брате мишеня, я не проти, іди, тільки не барися — нудьгую я без тебе.
Мишеня побігло до дерева, відкопало горщик, з’їло все масло, закопало порожній горщик. Повернулося додому.
— То як назвали твого третього двоюрідного брата?
— Дінцем,— відповіло мишеня.
Здивувався кіт, усміхнувся.
— Чого ти усміхаєшся, брате кіт,— спитало мишеня,— не подобається тобі це ім’я?
— Знаю я, що всі імена мають якесь значення. Але значення цих імен я не розумію,— відповів кіт.
— Зрозумієш, коли зазирнеш у горщик,— сказало мишеня.
— Що це ти бовкаєш, брате мишеня?! — вигукнув кіт.— До чого тут горщик? — І згадав кіт про горщик масла. — Добре, що ти нагадав мені про горщик. У нас же у схові цілий горщик масла, ходімо та поглянемо, як воно там.
— Втомився я, брате кіт,— відмовлялося мишеня,— завтра навідаємося.
Погодився кіт. Полягали вони спати. А вранці кіт каже:
— Вставай, ходімо та поглянемо, як там наше масло, брате мишеня.
Хотіло мишеня і цього разу відкараскатися, але кіт наполіг на своєму. Пішли вони до дерева, відкопали горщик, аж він порожній.
— Ой, хитрун, це ти з’їв масло,— розсердився кіт.
А мишеня сказало, що сам кіт з’їв масло.
— Та як би я з’їв стільки масла? — здивувався кіт.
— Спочатку трішки, потім до половини, і нарешті до дна,— пояснило мишеня.
Тепер кіт усе зрозумів.
— Я ці слова чув,— сказав кіт.— Ось як ти ходив до двоюрідних братів. Ти з’їв масло, а я з’їм тебе.
— Але ж ми друзі, брате кіт,— відповіло мишеня.— Друзів не їдять.
— Авжеж, друзів не їдять,— погодився кіт.— Але пам’ятаєш, ми з тобою домовлялися, що коли ти мене обдуриш, будеш красти, я тебе з’їм. Ось так, ти не позбувся своїх поганих звичок, тому й загинеш. Ти з’їв масло, а я з’їм тебе.
Кіт кинувся на мишеня й проковтнув його.