Ведмежий сон

Жив колись у лісі старий ведмідь. Настала зима, позамітало снігом стежки й дороги. Усі звірі поховалися в норах, тільки старий ведмідь не впав у сплячку, а голодний блукав по лісу, шукаючи поживи.

Якось ведмідь після марних пошуків ліг та й заснув. І наснився йому, як голодній курці просо, гарний шмат м’яса. Він навіть смакував його вві сні. Стривожений ведмідь прокинувся й пішов шукати те м’ясо. Неблизька була дорога. Перейшов він гори, долини й опинився біля підніжжя гори. Неподалік чабан пас отару. Один цап відбився від отари і забрів у кущі. Раптом з гори скотилася каменюка й збила його з ніг. Голодний ведмідь, який саме тут блукав, одразу накинувся на бідолашного цапа.

— Ага, брате, здається, справдився мій сон. Я тебе вмить з’їм, ти й писнути не встигнеш.

Хотів цап утікати, але каменюка дуже забила йому ногу, тож лишалося одне: чекати свого кінця.

Аж раптом у цапа спалахнула рятівна думка.

— Дядечку ведмідь, — улесливо сказав цап, — я знаю, що ти мене з’їси. Тільки й втіхи, що попав я у лапи до совісного звіра. Уваж мені, дядечку ведмідь, у цю мою останню хвилину.

— Як же тобі уважити?

— Ти, мабуть, чув, як я співаю? Дозволь мені востаннє заспівати, а тоді вже роби зі мною, що хочеш.

Ведмідь якусь мить подумав та й погодився.

І цап замекав, та так жалібно, що чабан, зачувши його голос, одразу зрозумів: цап попав у біду.

Отож чабан узяв дрюка, гукнув собак і побіг виручати цапа з біди. Побачив це ведмідь та й утік у ліс. Ходив, блукав і так зголоднів, що й ноги вже не носять. Коли це назустріч ведмедеві йдуть двоє чорних баранів. Хотіли барани утікати, аж бачать: ведмідь однак наздожене. Уклонилися барани шанобливо та й питають:

— Як вам живеться, дядечку ведмідь?

— Як там живеться! Ось уже цілий тиждень ходжу голодний. Добре, хоч вас здибав. Ось як з’їм вас обох, то й на душі полегшає.

Та барани вирішили провести ведмедя. Один з них каже:

— Дядечку ведмідь, їж спочатку мене.

— Ні,— каже другий баран,— їж спочатку мене.

Бачить ведмідь, що вони не дійдуть згоди, і так розсудив:

— А ви побийтеся. У кого першого роги відпадуть, того я і з’їм.

Баранам тільки цього й треба було. Розігналися вони, буцімто битися збиралися, та з обох боків як налетять на ведмедя, як стукнуть його рогами у голову, тому й в очах потемніло. Заточився ведмідь, упав. А поки приходив до тями, баранів як вітром змело.

Покректав ведмідь, встав і знову посунув шукати здобич. В ущелині між двох скель побачив коня.

«Воно й добре,— подумав ведмідь,— що втекли той цап та барани, тепер я на коня натрапив. Це ще краще. Як я його їстиму, вовки поздихають від заздрості». І ведмідь побіг услід за конем. Ущелина була дуже вузька, і тікати було нікуди. Тож кінь сам зупинився й каже:

— Брате ведмідь, я знаю, що ти мене з’їси. Про одне тебе благаю: не хочу я бачити, як ти мене їстимеш. Уваж мені.

Я повернуся до тебе спиною, їж мене ззаду. А я тобі сам у рота ногу покладу.

Повірив коневі ведмідь, зайшов ззаду, ліг, роззявив пащу та й чекає, коли кінь йому туди ногу покладе. А кінь як хвицьнув ведмедя ногою — в того й зуби повилітали. Поки ведмідь приходив до тями, за конем і слід захолов.

Покректав ведмідь, устав і знову пішов. Коли це стрічає лисицю.

Побачила лисиця побитого ведмідя та й питає:

— Ой дядечку ведмідь, що ж це з тобою приключилося?

Розповів їй ведмідь про свої пригоди, а лисиця засміялась та й каже:

— Тепер тобі, дядьку ведмідь, вже ніколи не присниться м’ясо.

Джерело: Азербайджанські народні казки : збірник казок.— К., «Веселка», 1991.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up