Були собі чоловік та жінка. Чоловік часто сварився з жінкою.
— Гультяйка ти! гримає на неї. — Я й орю, й кошу, а ти навіть обід лінуєшься принести мені на поле!
— Та в мене дома роботи більше, як у тебе в полі, — відповідає жінка. — Коли мені той обід носити?
Чоловік не вірить жінці:
— Яка вдома робота! Таку роботу я гуляючи зроблю. Розізлилася жінка.
Коли так, каже, то я поїду орати, а ти залишайся вдома.
Чоловік зрадів:
— Добре. Тепер ти побачиш, хто з нас правду каже! Орати — це не горшки в печі переставляти.
Зібралася жінка в поле й каже чоловікові:
— Тільки ж дивися, щоб усю роботу поробив.
Чоловік кинув оком на хату:
— А яка тут робота?
Бачиш, он розчина в діжі?
— Бачу, — відповідає чоловік.
— То намели муки в жорнах, заміси тіста, а як підійде, посади хліб у піч.
— Ця робота легка, — махнув чоловік рукою. — Яка ще? Сколоти масла.
— І ця не важка. Що ще?
— Пильнуй телят на вигоні, щоб у шкоду не залізли. Обід звари та за квочкою наглядай, щоб з решета не злетіла, бо яйця охолонуть.
Розповіла жінка чоловікові, що йому вдома робити, зібралася й поїхала в поле. Чоловік тупає по хаті, посміхається сам собі: «Я не тільки цю роботу зроблю, а й висплюся».
Закурив він люльку й почав борошно молоти. А щоб хутчій робота йшла, прив’язав до пояса масничку зі сметаною. Крутить жорна, а сам хилитається, то сметана — бовть, бовть! — на масло сколочується.
Добре йде робота!
Тут раптом сусідські діти як зарепетують під вікном:
— Дядьку, ваші телята в шкоду залізли!
— Ах, щоб їх вовки з’їли! — закричав чоловік і, як стояв, прожогом кинувся на вигін.
А масничка тарах, тарах його по колінах. Пробіг він трохи та й гримнувся об землю. Накривка в масничці вискочила, і вся сметана вилилася.
Піднявся чоловік, плюнув зі злості й побіг далі. Вигнав телят з вівса й пригнав їх додому.
— Не хочете, — каже, — на вигоні пастися, то стійте в хліві голодні!
Повернувся чоловік у хату. Дивиться, аж тут ряба свиня господарює: розсипала борошно, з’їла розчину й зігнала квочку з решета.
Витурив чоловік свиню геть, став посеред хати й чухає потилицю: що ж тепер діяти? Треба, думає, хоч яйця рятувати, бо як охолонуть, то й курчата не виведуться: лихо буде від жінки… Покрутився сюди-туди — нема квочки.
Сів чоловік з горя сам на решето. «Як повернеться квочка, — думає, — тоді злізу обід варити, а її посаджу».
Їхав саме козак і зайшов до хати води напитися. Угледів чоловіка на решеті.
— Що ти робиш? — питається.
— Курчат висиджую, — відповідає чоловік.
— Хто ж це тебе, небораче, посадив на решето?
Розповів чоловік про своє лихо — як він удома за господиню залишився і як не поталанило йому.
Пореготав козак, а потім давай батогом його шмагати… Лупить і приказує:
— Ось тобі за твою глупоту! Жінка поле оре, а ти що робиш?
Крутився, крутився чоловік і подушив усі яйця. Бачить — нема рятунку. Зіскочив з решета та й драла. Заліз з переляку на горище й заховався там у короб з пір’ям.
Козак напився води й поїхав далі. А чоловік сидить у пір’ї, від страху тремтить.
Тим часом приїхали жінчині батьки в гості. Увійшли до хати. Подивилася теща на безладдя й каже до діда:
— Не диво, що зять із нашою дочкою свариться! Мабуть-таки й правда, що вона гультяйка.
— Коли так, каже дід, — то віддамо гостинець не дочці, а зятеві!
Чоловік усе це чув з горища. «Який же вони гостинець привезли?» — взяла його цікавість.
Перехилився він через короб, щоб поглянути на гостинець, а короб бубух! — і полетів додолу разом з чоловіком.
Почули дід з бабою грюкіт, вибігли в сіни й побачили там чоловіка в пір’ї.
— Чорт! Чорт! — закричали вони в один голос.
Баба хреститься, а дід схопив кочергу та ну чорта дубасити:
Бач, нечиста сило, куди внадився швендяти!
Схопився чоловік і кинувся на город. Сховався там у коноплях і сидить ні живий ні мертвий, побиті боки чухає.
Повернулася ввечері з поля жінка. Батьки кажуть їй:
— Ну, тепер ти з чоловіком житимеш добре.
— Чому? — питається жінка.
— Бо ми вигнали чорта з вашої хати. То він, проклятий, сварив вас!
І справді: перестав після цього чоловік обзивати жінку гультяйкою.
