Диво

Пішов один бідний чоловік у світ шукати собі якого-небудь статку. Покинув свою хату й дружину.

— Знайду який статок, повернуся додому; а не знайду — живи як хочеш, — каже він дружині, виходячи з хати.

Іде він день, іде другий і приходить у ліс. Стоїть у лісі хатинка. А вже надвечір’я, в лісі починало темніти.

«Дай, — думає чоловік, зайду переночую тут». Постукав у віконце.

— Хто там? — питає хтось із хати.

— Подорожній.

— Що тобі треба?

— Будьте ласкаві, пустіть переночувати.

Відчинилися двері. Увійшов подорожній до хати. Бачить — у хатинці пусто, але чистенько.

В кутку стоїть тільки один стіл і дві лавки. А за столом сидить дідок старенький.

— Сідай, — каже дідок. 

Сидять вони, гомонять. Сидять годину й другу. А нашому подорожньому їсти хочеться, а на столі ні шматочка хліба.

От дідок і каже:

— Ну, мий, брате, руки та й за стіл сідай, бо бачу — ти їсти хочеш.

Помили вони руки й за стіл сіли.

От дідок і каже:

— Диво, іди в хату живо!

Увійшов до хати індик.

— Січися, рубайся, у горщик накладайся, до вогню приставляйся й на стіл подавайся!

Індик сам зарізався, сам обскубся, до вогню приставився, зварився й на стіл подався.

— Їж, — каже дідок, — тільки кісток не гризи.

З’їли вони все м’ясо, кістки поклали на стіл, а дідок каже:

— Диво, збирайся та за поріг вибирайся!

— Диво зібралося, зіскочило зі стола й пішло за поріг.

Позирає подорожній і дивується. 

— От, — каже, — якби мені таке Диво! Продай ти мені його, дідусю!

— Я не продаю нікому за гроші, а добрим людям і так віддаю.

І подарував це Диво чоловікові. Узяв бідний чоловік індика під пахву й пішов додому.

Рада жінка, що її чоловік повернувся, а він каже:

— Ось приніс я Диво, ти лиш поглянь, що тут буде! Наклади дров у піч, а сама за стіл сідай.

Наклала жінка в піч дров і сіла за стіл, а господар каже:

— Диво, іди в хату живо.

Увіходить індик.

— Січися, рубайся, у горщик накладайся, до вогню приставляйся, на стіл подавайся!

Диво само зарізалося, обскублося, поклалося в горщик, приставилося до вогню, зварилося й на стіл подалося.

З’їли вони все м’ясо, а кістки на стіл поклали.

— Диво, збирайся й за поріг вибирайся!

Зібрало воно кістки й пішло в сіни.

Пожив так чоловік, із дружиною днів кілька, а Диво годувало їх. Вийшли дрова. Поїхав господар у ліс дрова рубати. Приходить піп до його дружини.

— Чув, що у вас якесь Диво є. Чи не від духа злого воно? — питає жінку піп. — Покажи мені його.

— Сідайте, панотче, за стіл, воно зараз увійде.

Сіли.

— Диво, іди в хату живо!

А Диво не слухається. Узяла жінка кочергу.

— Ось я ж тобі! — та по Диву кочергою!

Приросла кочерга до Дива, а жінка до кочерги.

Кричить вона з усієї сили:

— Ой, панотче! Допоможи від кочерги відірватися! Підійшов піп і каже:

— Та що це таке?

Узявся бабу рятувати й сам приріс. Приходить дяк і каже:

— Панотче! Що ви так довго сидите? Обідню треба правити.

Бачиш ти, лихо яке: від кочерги не можу відірватися.

— А бодай вам смішно було! — сказав дяк і хотів попа відірвати, і сам до нього приріс.

Прийшов дзвонар попа рятувати й сам до нього приріс.

— Чого ви поприліплювалися тут? — запитав, прийшовши, церковний староста й хотів допомогти. Але як доторкнувся до попа, то й сам приріс.

Прийшла попадя, а піп кричить:

— Не берися за кочергу, бо й ти приростеш! Біжи поклич шептуху, щоб допомогла нам.

Побігла паніматка шептуху кликати. Прийшла шептуха. Шептала, шептала, взялася за кочергу й сама приросла. Метушаться вони, як мухи біля горщика. А тут Диво з місця зрушилося, усіх на двір потягло, з двору на вулицю. Повибігали люди на вулицю, поглядають, одні сміються, інші зітхають. Кинулися одні в дзвони дзвонити, інші — корогви брати, попа проводжати. А Диво поволокло всіх, хто приріс, у ліс. Ідуть через греблю, до містка підходять. Вискакує з-під містка чорт і каже попові:

— Коли пустиш у вівтар, то я тебе відірву.

Піп не тільки у вівтар, а й на престол обіцяє посадити чорта, аби від кочерги відірватися допоміг. Узявся чорт одривати попа від кочерги, та й сам до неї приріс. І повело їх Диво в ліс, туди, де господар дрова рубав.

Вирубав господар шість дрюків, найтовстішого на чорта, і давай лупцювати його, приказуючи: «А ти чого тут? А ти чого тут?» Бив, бив, а потім узявся за кочергу чорт і відстав. Пустився він у ліс бігти та так, що цілу лінію й проламав. Другого дрюка на попові побив. Пустився піп додому бігти, тільки волосся трясеться й халамида метляється. Перебрав господар усіх дрюками, а сам своє Диво на воза поклав і привіз додому.

Перестав тоді піп дивам дивуватися.