Був один нерозумний чоловік. Захотілося йому піти на ярмарок. Зловив він півня, взяв за пазуху та й пішов. «Продам, — думає — півня, куплю тютюну».
Він ще не дійшов до ярмарку, а тут уже його й купці зустрічають.
— Що продаєш, дядьку?
— Півня — каже чоловік. Вийняв він з-за пазухи півня. Купці глянули, головами похитали:
— Який же це півень? Це ж заєць!
«Жартують, — думає дядько, — лихо з ними!» Забрав півня та й іде далі.
Пройшов він трохи — інші купці підбігають.
— Що продаєш?
— Півня.
Глянули:
— Який же це півень? Це ж заєць!
Придивився краще чоловік до свого півня: «А може, й заєць? — думає. — Не вір очам! Певно, правда, коли всі, як у бубон б’ють».
Прийшов чоловік на самісінький ярмарок. Людей там так густо, яблуку ніде впасти. Біля одної ятки б’ють у сковороди, біля другої видзвонюють косами — покупців закликають.
Такий гамір, гомін на ярмарку, що чоловік мало не оглух.
Розгледівся він трохи і сам заходився кричати:
— Купіть зайця! Купіть зайця!
Підходить до нього жінка, дивується:
— Який же це заєць? Це ж півень!
Та чоловік на своєму стоїть:
— Заєць, кажу тобі, а не півень!
Зібралися люди. Глузують із жінки:
— Дядько правду каже! Хіба ж не бачиш, що це заєць!
Тут уже чоловік зовсім повірив, що він приніс на ярмарок зайця, а не півня. І коли хто з покупців казав тепер, що це півень, а не заєць, то він мало не з кулаками на нього брався.
Ходив, ходив чоловік по ярмарку з півнем, і все йому видавалося, що це заєць.
Але надокучило півневі в чоловіка, — пора б уже і на сідало! Залопотів він крильми та як закричить на весь ярмарок:
— Ку-ку-рі-ку!
Почувши це, чоловік зовсім з глузду з’їхав: заєць, а півнем співає!
Викинув він півня з-за пазухи, сплюнув і пішов додому.
Правду кажуть старі люди: не той дурень, кого називають дурнем, а той дурень, хто чужим розумом живе.
Людей слухай, а свій розум май.
