Пшеничний колосок

Білоруська казка

Жила собі у дворі курка Цокотушка, гусак Шипун та індик Белькотун.

Курка доглядала своїх курчат, греблася на смітнику, шукала зернятка. А гусак Шипун та індик Белькотун тільки походжали туди-сюди двором, мов ті поважні пани і весь час сперечалися між собою про те, хто з них найважливіший та найрозумніший.

— У мене голова велика,— хвалиться гусак,— тому й розуму більше.

Індик з цим не погоджувався.

— Голова у тебе велика, це правда, та дурна, як чобіт,— казав він.

Ну, хай собі голова дурна,— відповів гусак,— зате ніс який у мене! Міцний, твердий, гарний… А у тебе що за ніс — сміх та й годі! Черв’як, а не ніс!

І гусак, і індик були великі ледацюги. їжу шукати для себе лінувалися, тому частенько голодували. Коли б не годувала їх так-сяк господиня, то давно б цих ледацюг і на світі не було.

Якось знайшла курка біля тину пшеничний колосок. Зраділа колоскові, засокотала на весь двір:

— Ко-ко-ко! Дивіться, який гарненький колосок я знайшла.

Почули таку новину Шипун і Белькотун.

Ану, показуй!

Курка показала їм колосок. Індик понюхав своїм носом-черв’яком.

— Так, так,— сказав він,- колосок і справді гарний. Треба його змолотити.

— Ага, ага,— погодився і гусак.— Треба змолотити. Тоді будуть зернятка. А вони смачні… Ага, ага!

— Добре,— сказала курка.— А хто його змолотить?

— Тільки не я! — відповів гусак.— Я товстий, мені важко ціпом махати.

— Невже ти хочеш, щоб я молотив! — палко забелькотів індик.— Я тобі не парубок!

— Ну, добре,— сказала курка,— я сама змолочу.

Пішла вона на тік, узяла ціпа й змолотила пшеничний колосок. Принесла зернятка й радіє.

— Дивіться, які гарні зернятка. Червоненькі, пузатенькі. Вони, напевно, смачніші од ячмінних.

Підійшли до зерняток і гусак з індиком.

— Так, так, сказав індик.— Гарні зернятка.

— Ага, ага,— підтвердив гусак.— Аж шкода клювати їх.

— І не слід клювати — їх треба змолоти та спекти паляницю,— дав розумну пораду індик.

— Ага, ага,— погодився гусак,— паляниця м’яка, як мій пух. А смачна яка!

— Добре,— сказала курка.— А хто змеле пшеничні зернятка?

— Тільки не я! — буркнув гусак.— Мені важко до млина ходити.

— І не я! — вигукнув індик.— З такою простою працею і дурний гусак упорається.

— Ну що ж,— сказала курка,— якщо так, то доведеться мені самій іти до млина.

Всипала вона зернятка в торбинку і понесла в млин. Там змолола й принесла борошно додому.

— Ой, яке білесеньке борошно! — засокотала на весь двір курка.

Індик понюхав борошно.

— Так, так,— сказав він,— гарно пахне. Що ж, смачні булки будуть.

— Ага, я ж казав, що смачні! — вставив слово й гусак.

— Ну, а хто спече з цього борошна паляниці? — запитала курка.

Гусак покрутив своєю великою головою:

— Я не вмію…

Індик відповів:

— Я хоч і вмію, але не хочу. Нехай гусак пече.

— Ну добре,— сказала курка,— тоді я сама спечу.

Знайшла вона під повіткою діжу і розчинила тісто. Потім нарубала дров і затопила піч.

Коли тісто піднялось, курка наробила чудових паляниць, посадила їх на лопату і в піч.

Паляниці почали пектися. І такий приємний дух пішов по всьому двору, що в гусака та індика слинка потекла.

А треба сказати, що вони давно вже нічого не їли і так зголодніли, що й сперечатися перестали, хто з них найважливіший та найрозумніший.

— Ходімо до хати,— сказав індик,— мабуть, паляниці вже готові.

— Ага, ага,— відповів гусак,— ходімо, братику, до хати.

Прийшли індик та гусак у хату, а там курка паляниці з печі виймає.

— Так, так,— весело заговорив індик,— саме вчасно прийшли.

— Ага, ага,— захитав головою гусак і перший подався до столу. Індик — за ним.

Курка зупинила їх.

— Постривайте! Не поспішайте, панове! Перш ніж сісти за стіл, дайте відповідь на моє запитання.

— Давай своє запитання! — сердито просичав гусак. Тільки швидше.

— Так, тільки швидше,— забелькотів індик.- А то дуже їсти хочеться.

— То слухайте! Хто пшеничний колосок знайшов?

— Ти, курко, відомо, ти знайшла, відповіли індик та гусак в один голос.

— Хто змолотив колосок?

— Ти, курко, змолотила.

— Хто зернятка до млина носив?

— Ти носила…

— А хто дров нарубав, піч затопив, паляниці спік?

Переглянулися між собою індик та гусак і відповіли:

— Ти, відомо… За це тобі й слава!

— От що, сказала курка Цокотушка,— кому слава, тому й паляниці. А ви, ледарі, ідіть геть звідси! Ко-ко-ко! Дітки, біжіть до мене швидше.

Позбігалися з двору курчатка, і почала курка частувати їх свіжими паляницями.

А голодні ледацюги індик і гусак знову засперечалися, хто з них найважливіший та найрозумніший.

Джерело: Білоруські казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1987
Перекладач: М. Жорносєкова

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up