Жила собі у дворі курка Цокотушка, гусак Шипун та індик Белькотун.
Курка доглядала своїх курчат, греблася на смітнику, шукала зернятка. А гусак Шипун та індик Белькотун тільки походжали туди-сюди двором, мов ті поважні пани і весь час сперечалися між собою про те, хто з них найважливіший та найрозумніший.
— У мене голова велика,— хвалиться гусак,— тому й розуму більше.
Індик з цим не погоджувався.
— Голова у тебе велика, це правда, та дурна, як чобіт,— казав він.
Ну, хай собі голова дурна,— відповів гусак,— зате ніс який у мене! Міцний, твердий, гарний… А у тебе що за ніс — сміх та й годі! Черв’як, а не ніс!
І гусак, і індик були великі ледацюги. їжу шукати для себе лінувалися, тому частенько голодували. Коли б не годувала їх так-сяк господиня, то давно б цих ледацюг і на світі не було.
Якось знайшла курка біля тину пшеничний колосок. Зраділа колоскові, засокотала на весь двір:
— Ко-ко-ко! Дивіться, який гарненький колосок я знайшла.
Почули таку новину Шипун і Белькотун.
Ану, показуй!
Курка показала їм колосок. Індик понюхав своїм носом-черв’яком.
— Так, так,— сказав він,- колосок і справді гарний. Треба його змолотити.
— Ага, ага,— погодився і гусак.— Треба змолотити. Тоді будуть зернятка. А вони смачні… Ага, ага!
— Добре,— сказала курка.— А хто його змолотить?
— Тільки не я! — відповів гусак.— Я товстий, мені важко ціпом махати.
— Невже ти хочеш, щоб я молотив! — палко забелькотів індик.— Я тобі не парубок!
— Ну, добре,— сказала курка,— я сама змолочу.
Пішла вона на тік, узяла ціпа й змолотила пшеничний колосок. Принесла зернятка й радіє.
— Дивіться, які гарні зернятка. Червоненькі, пузатенькі. Вони, напевно, смачніші од ячмінних.
Підійшли до зерняток і гусак з індиком.
— Так, так, сказав індик.— Гарні зернятка.
— Ага, ага,— підтвердив гусак.— Аж шкода клювати їх.
— І не слід клювати — їх треба змолоти та спекти паляницю,— дав розумну пораду індик.
— Ага, ага,— погодився гусак,— паляниця м’яка, як мій пух. А смачна яка!
— Добре,— сказала курка.— А хто змеле пшеничні зернятка?
— Тільки не я! — буркнув гусак.— Мені важко до млина ходити.
— І не я! — вигукнув індик.— З такою простою працею і дурний гусак упорається.
— Ну що ж,— сказала курка,— якщо так, то доведеться мені самій іти до млина.
Всипала вона зернятка в торбинку і понесла в млин. Там змолола й принесла борошно додому.
— Ой, яке білесеньке борошно! — засокотала на весь двір курка.
Індик понюхав борошно.
— Так, так,— сказав він,— гарно пахне. Що ж, смачні булки будуть.
— Ага, я ж казав, що смачні! — вставив слово й гусак.
— Ну, а хто спече з цього борошна паляниці? — запитала курка.
Гусак покрутив своєю великою головою:
— Я не вмію…
Індик відповів:
— Я хоч і вмію, але не хочу. Нехай гусак пече.
— Ну добре,— сказала курка,— тоді я сама спечу.
Знайшла вона під повіткою діжу і розчинила тісто. Потім нарубала дров і затопила піч.
Коли тісто піднялось, курка наробила чудових паляниць, посадила їх на лопату і в піч.
Паляниці почали пектися. І такий приємний дух пішов по всьому двору, що в гусака та індика слинка потекла.
А треба сказати, що вони давно вже нічого не їли і так зголодніли, що й сперечатися перестали, хто з них найважливіший та найрозумніший.
— Ходімо до хати,— сказав індик,— мабуть, паляниці вже готові.
— Ага, ага,— відповів гусак,— ходімо, братику, до хати.
Прийшли індик та гусак у хату, а там курка паляниці з печі виймає.
— Так, так,— весело заговорив індик,— саме вчасно прийшли.
— Ага, ага,— захитав головою гусак і перший подався до столу. Індик — за ним.
Курка зупинила їх.
— Постривайте! Не поспішайте, панове! Перш ніж сісти за стіл, дайте відповідь на моє запитання.
— Давай своє запитання! — сердито просичав гусак. Тільки швидше.
— Так, тільки швидше,— забелькотів індик.- А то дуже їсти хочеться.
— То слухайте! Хто пшеничний колосок знайшов?
— Ти, курко, відомо, ти знайшла, відповіли індик та гусак в один голос.
— Хто змолотив колосок?
— Ти, курко, змолотила.
— Хто зернятка до млина носив?
— Ти носила…
— А хто дров нарубав, піч затопив, паляниці спік?
Переглянулися між собою індик та гусак і відповіли:
— Ти, відомо… За це тобі й слава!
— От що, сказала курка Цокотушка,— кому слава, тому й паляниці. А ви, ледарі, ідіть геть звідси! Ко-ко-ко! Дітки, біжіть до мене швидше.
Позбігалися з двору курчатка, і почала курка частувати їх свіжими паляницями.
А голодні ледацюги індик і гусак знову засперечалися, хто з них найважливіший та найрозумніший.
