Жив собі Степан-швець, і був він великий п’яниця. І так уже розпився, що ніхто не давав йому шити ні чобіт, ні черевиків. Пропив Степан усе, що в нього було, і пішов жебракувати. Ішов, ішов та й заблудив у лісі; зайшов у болото, в лози, обшарпався і сів — куди ж голий підеш? Сидить він там як мати народила. Аж ось прибігла до нього лисиця:
— Добридень, Степане — великий пане!
А Степан каже:
— Який я великий пан — у мене їсти нічого, одягнутися ні в що!
— Дарма, — каже лисиця, — будеш великим паном. Чи пошиєш ти мені черевики? А я тобі дівку висватаю — красиву, багату!
— Гаразд, висватай, будь ласка: я пошию черевики!
— Ну, сиди ж тут та ший, а я піду сватати тобі красиву дівку!
Степан став шити лисиці черевики, а лисиця побігла до Грому. Біжить, біжить — зустрічає зайця.
— Куди це ти біжиш, кумасю? — питає заєць.
— А до Грому в гості!
Візьми й мене з собою!
— Еге, якби вас зайців було дев’ять, тоді б я взяла!..
Заверещав заєць, і зібралося дев’ять зайців, а лисиця десята. І пішли вони до Грому. Прийшли. Лисиця й каже:
— Громе! Громе! Прислав тобі Степан — великий пан дев’ять зайців на гостинець!
— Ну, скажи Степанові спасибі!
І звелів загнати зайців у хлів.
Повернулася лисиця до Степана:
— Степане — великий пане! Чи пошив ти мені черевики?
— Ще ні!
— Ну, якщо не пошив, то і я тобі дівки не висватала!
Пішла знову лисичка до Грому. Зустрічає вовка.
— Куди це ти біжиш, кумасю лисичко?
— А до Грому в гості!
— Візьми й мене з собою!
— Якби вас, вовків, було дев’ять, я б узяла!..
Як завив вовк, відразу ж зібралося дев’ять вовків, а лисиця десята. І пішли вони до Грому.
— Громе, Громе! Прислав тобг Степан — великий пан гостинця — дев’ять вовків!
— Скажи панові спасибі!
Зачинив і вовків у хлів. Повернулася лисиця до Степана та й питає:
— Степане великий пане! Чи пошив ти мені черевики?
— Ще ні!
— Ну, якщо не пошив, то і я тобі дівки не висватала!..
І знову пішла лисиця до Грому. Іде, іде — зустрічає ведмедя.
— Лисичко-сестричко, куди це ти біжиш?
— До Грому в гості!
— Візьми й мене з собою!
— Ні, тебе не візьму! От якби вас було дев’ять, отоді б узяла.
Як зареве ведмідь — зібралося дев’ять ведмедів, а лисичка десята. Пішли вони до Грому.
— Громе, Громе! Прислав тобі Степан — великий пан дев’ять ведмедів на гостинець!
— Скажи панові спасибі!
Загнав і ведмедів у хлів. Повернулася лисичка до Степана:
— Степане — великий пане! Чи пошив ти мені черевики?
— Ні, ще не пошив!
— То і я тобі ще не висватала нареченої!
Знов пішла лисиця до Грому. Дорогою зустрічає лева.
Куди це ти, кумасю, біжиш?
— У гості до Грому!
— Візьми й мене з собою!
— Якби вас, левів, було дев’ять, тоді б я вас узяла!..
Лев як зареве — зібралося дев’ять левів, а лисиця десята. І пішли вони до Грому.
— Громе, Громе! Прислав тобі Степан — великий пан гостинця — дев’ять левів і хоче сватати твою дочку. Сам він гожий, рідня в нього велика, — віддай за нього дочку!
Як же мені не віддати своєї дочки заміж за Степана — великого пана, коли він присилає такі гостинці? Тільки я не знаю, чи піде дочка!..
А дочка каже:
— Піду!
Тепер повернулася лисиця до свого Степана — великого пана та й каже:
— Ну, Степане — великий пане, чи пошив ти мені черевики?
— Пошив!
— Добре, що пошив; і я висватала тобі дівку багату — в самого Грому, та таку вже красиву, чорнобриву!
Взула лисичка черевички та й каже:
— Чудово! Черевики мені до ноги! Тепер підемо до Грому женитися!
Пішли вони до Грому. Бачить лисиця — везе по дорозі мужик цілий віз усякого добра. Тоді вона й каже Степанові:
— Набери добра з воза, як мужик поженеться за мною!
І пішла назустріч мужикові. Мужик, побачивши лисицю, так і погнався за нею. Вона від нього, а він за нею. Відбіг від воза. Тоді Степан кинувся до воза, схопив, що смачніше, й подався до лісу. А лисиця-сваха слідом за Степаном. Посиділи, наїлися, відпочили і пішли далі. Знову йдуть дорогою. Приходять до міста. Лисиця каже:
— Дивися, Степане — великий пане, набери одежі, як поженуться купці за мною!
Як угледіли купці лисицю посеред міста, так і погналися за нею. А Степан ускочив у крамницю, схопив оберемок, що було напохваті, і кинувся тікати. А лисиця-сваха вслід за Степаном. Одягнувся він, ідуть вони знову дорогою. Ішли, ішли, приходять до мосту. Лисичка й каже:
Степане — великий пане! Я піду наперед до Грому, а ти розкидай оцей міст, поскидай із себе одяг і викинь у воду!
Прибігла лисичка до Грому та й каже:
— Ой, сваточку! Переходили ми через міст, міст поламався, і потопилася вся дружина Степанова, а його я ледве врятувала! Так він сидить на березі, і соромно йому йти до вас голому!
Тоді Грім каже:
— Ой, свахонько, ой, любонько, спасибі ж тобі, що ти його врятувала!..
Послали по нього коней, дали гарний одяг. Він одягнувся і приїхав. Зайшов до кімнати, заклав руки за спину і ходить-походжає та на все скоса позирає. Тоді Грім і питає в лисиці-свахи:
— Чого це, свахо, Степан великий пан так косо позирає?
А лисичка-сестричка відмовляє:
— То він того скоса позирає, що в мене ніколи не носив такого одягу: він завжди прибирався в найкращий одяг!..
Дали Степанові одягнути кращий одяг. Підбігла лисичка й прошепотіла:
— Ходи тепер рівно, не зиркай скоса!
Степан переодягнувся і ходить собі по кімнатах, як великий пан. Одружився він із Громовою дочкою, відгуляли весілля, тоді лисиця й каже:
— Ти, Степане — великий пане, побудь тут, а я побіжу!
А Грім питає:
— Куди ж ти, свахо, біжиш?
А сваха не розгубилася:
— Треба ж усе приготувати! Треба ж як слід зустріти Степана — великого пана з молодицею!..
І побігла. Біжить, біжить — пасеться череда волів. Вона й питає в пастухів:
— Пастухи, пастухи, чиї це воли?
— Змія Горимця!
— Ой, пастухи, коли у вас хто спитає, чиї це воли, то не кажіть, що Змія Горимця, а скажіть, що Степана — великого пана. А то їде Грім з Блискавицею, він попалить і посмалить вас, якщо ви так не скажете!
— Гаразд, так і скажемо!
Побігла лисичка далі, бачить табун коней.
— Пастухи, пастухи, чиї це коні?
— Змія Горимця!
— Ой, пастухи, пастухи! Не кажіть Змія Горимця, а кажіть Степана — великого пана! А то їде Грім з Блискавицею, він вас поб’є і попалить, якщо не будете так казати!
— Гаразд, скажемо!
Побігла лисичка далі. Бачить — пасеться череда корів і отара овець. Вона й питає в пастухів:
— Пастухи, пастухи, чия це череда корів і отара овець?
— Змія Горимця!
Ой, пастухи, пастухи, не кажіть ви, що це Змія Горимця, а кажіть, що Степана — великого пана. Бо їде Грім з Блискавицею, він вас поб’є і попалить!
— Гаразд, так і скажемо!
Біжить лисиця далі, бачить — жнуть женці. Вона питає:
— Чиї ви, женці?
— Змія Горимця!
— Ой, женці, їде Грім з Блискавицею, він вас і попалить, і посмалить, коли ви будете казати, що ви Змія Горимця. Ви кажіть, що ви Степана — великого пана!
— Гаразд, скажемо!
А лисиця побігла далі. Дивиться, аж косять косарі.
— Косарі, косарі, чиї ви?
— Змія Горимця!
— Ой, косарі, їде Грім з Блискавицею, він вас і попалить, і посмалить, коли ви будете казати, що ви Змія Горимця. Ви кажіть, що ви Степана — великого пана!
— Гаразд, скажемо!
Побігла лисиця далі, дивиться — стоїть дім, як царський палац, а навколо слуги вештаються.
— Слуги, слуги, чий це дім?
— Змія Горимця!
— Ой, слуги, їде Грім з Блискавицею, він вас попалить, посмалить, коли будете так казати. Ви кажіть, що ви Степана — великого пана!
— Гаразд, скажемо!
Убігла лисичка в покої, бачить: Змій і Змія збираються йти на прогулянку. Лисичка й каже:
— Хіба ви не чули? Їде сюди до вас Грім з Блискавицею, він вас поб’є й спалить, якщо ви не поховаєтесь. Ти, Змію, заховайся в дупло он на тому дубі, що росте біля палацу, а ти, Змія, лізь під міст!
Поховалися Змій із Змією, а лисичка лишилася господинею в домі: чекає Степана — великого пана з молодицею і гостями.
Їдуть вони, Грім із Блискавицею, до Степана — великого пана догулювати весілля, коли це бачать велику череду волів. Грім і питає пастухів:
— Чиї це воли?
— Степана — великого пана!
Поїхали далі, бачать великий табун коней.
— Чиї це коні?
— Степана — великого пана!
Грім радіє не нарадіється! їдуть далі, бачать череду корів і отару овець.
— Гей, пастухи, чиї це корови та вівці?
— Степана — великого пана!
Приїхали до женців. Грім питає:
— Женці, чиї ви?
А женці кажуть:
— Степана — великого пана!
Поїхали далі, бачать косарів.
— Косарі, косарі, чиї ви?
— Степана — великого пана!
Їдуть вони далі, бачать дім, як царський палац, великий, красивий. І навколо слуги походжають. Грім питає в слуг:
— Чий це дім?
— Степана — великого пана!
Грім думає: «Ого, який багатий цей пан!»
Вибігає лисичка-сваха, зустрічає їх на ганку і веде до покоїв. А Степан — великий пан тільки дивується. Зайшли вони в покої, лисичка підсіла до Грому та й каже:
— Громе, Громе! Я ніколи не бачила, як ти гримиш і як Блискавиця блискає. Покажи ти мені, вдар ось сюди в цей дуб, у дупло!
Грім як загуркоче, як загримить, як ударить у дупло — розбив дуба разом зі Змієм, а Блискавиця спалила. Тоді лисичка знову каже:
— Громе, Громе, я задивилася і не побачила, як ти вдарив. Удар ще ось у цей міст!
Грім як загуркоче, як загримить, як ударить у міст — і розбив його разом зі Змією, а Блискавиця спалила!..
Отак кума лисичка-свашечка зробила все, що захотіла. Стали вони там пити-гуляти, добрі гадки мати, і лишився Степан — великий пан у тому домі господарем, і став наживати ще більших достатків. І я там була, мед-вино пила, по бороді текло, а в рота не попало.
