Степан — великий пан

Білоруська казка

Жив собі Степан-швець, і був він великий п’яниця. І так уже розпився, що ніхто не давав йому шити ні чобіт, ні черевиків. Пропив Степан усе, що в нього було, і пішов жебракувати. Ішов, ішов та й заблудив у лісі; зайшов у болото, в лози, обшарпався і сів — куди ж голий підеш? Сидить він там як мати народила. Аж ось прибігла до нього лисиця:

— Добридень, Степане — великий пане!

А Степан каже:

— Який я великий пан — у мене їсти нічого, одягнутися ні в що!

— Дарма, — каже лисиця, — будеш великим паном. Чи пошиєш ти мені черевики? А я тобі дівку висватаю — красиву, багату!

— Гаразд, висватай, будь ласка: я пошию черевики!

— Ну, сиди ж тут та ший, а я піду сватати тобі красиву дівку!

Степан став шити лисиці черевики, а лисиця побігла до Грому. Біжить, біжить — зустрічає зайця.

— Куди це ти біжиш, кумасю? — питає заєць.

— А до Грому в гості!

Візьми й мене з собою!

— Еге, якби вас зайців було дев’ять, тоді б я взяла!..

Заверещав заєць, і зібралося дев’ять зайців, а лисиця десята. І пішли вони до Грому. Прийшли. Лисиця й каже:

— Громе! Громе! Прислав тобі Степан — великий пан дев’ять зайців на гостинець!

— Ну, скажи Степанові спасибі!

І звелів загнати зайців у хлів.

Повернулася лисиця до Степана:

— Степане — великий пане! Чи пошив ти мені черевики?

— Ще ні!

— Ну, якщо не пошив, то і я тобі дівки не висватала!

Пішла знову лисичка до Грому. Зустрічає вовка.

— Куди це ти біжиш, кумасю лисичко?

— А до Грому в гості!

— Візьми й мене з собою!

— Якби вас, вовків, було дев’ять, я б узяла!..

Як завив вовк, відразу ж зібралося дев’ять вовків, а лисиця десята. І пішли вони до Грому.

— Громе, Громе! Прислав тобг Степан — великий пан гостинця — дев’ять вовків!

— Скажи панові спасибі!

Зачинив і вовків у хлів. Повернулася лисиця до Степана та й питає:

— Степане великий пане! Чи пошив ти мені черевики?

— Ще ні!

— Ну, якщо не пошив, то і я тобі дівки не висватала!..

І знову пішла лисиця до Грому. Іде, іде — зустрічає ведмедя.

— Лисичко-сестричко, куди це ти біжиш?

— До Грому в гості!

— Візьми й мене з собою!

— Ні, тебе не візьму! От якби вас було дев’ять, отоді б узяла.

Як зареве ведмідь — зібралося дев’ять ведмедів, а лисичка десята. Пішли вони до Грому.

— Громе, Громе! Прислав тобі Степан — великий пан дев’ять ведмедів на гостинець!

— Скажи панові спасибі!

Загнав і ведмедів у хлів. Повернулася лисичка до Степана:

— Степане — великий пане! Чи пошив ти мені черевики?

— Ні, ще не пошив!

— То і я тобі ще не висватала нареченої!

Знов пішла лисиця до Грому. Дорогою зустрічає лева.

Куди це ти, кумасю, біжиш?

— У гості до Грому!

— Візьми й мене з собою!

— Якби вас, левів, було дев’ять, тоді б я вас узяла!..

Лев як зареве — зібралося дев’ять левів, а лисиця десята. І пішли вони до Грому.

— Громе, Громе! Прислав тобі Степан — великий пан гостинця — дев’ять левів і хоче сватати твою дочку. Сам він гожий, рідня в нього велика, — віддай за нього дочку!

Як же мені не віддати своєї дочки заміж за Степана — великого пана, коли він присилає такі гостинці? Тільки я не знаю, чи піде дочка!..

А дочка каже:

— Піду!

Тепер повернулася лисиця до свого Степана — великого пана та й каже:

— Ну, Степане — великий пане, чи пошив ти мені черевики?

— Пошив!

— Добре, що пошив; і я висватала тобі дівку багату — в самого Грому, та таку вже красиву, чорнобриву!

Взула лисичка черевички та й каже:

— Чудово! Черевики мені до ноги! Тепер підемо до Грому женитися!

Пішли вони до Грому. Бачить лисиця — везе по дорозі мужик цілий віз усякого добра. Тоді вона й каже Степанові:

— Набери добра з воза, як мужик поженеться за мною!

І пішла назустріч мужикові. Мужик, побачивши лисицю, так і погнався за нею. Вона від нього, а він за нею. Відбіг від воза. Тоді Степан кинувся до воза, схопив, що смачніше, й подався до лісу. А лисиця-сваха слідом за Степаном. Посиділи, наїлися, відпочили і пішли далі. Знову йдуть дорогою. Приходять до міста. Лисиця каже:

— Дивися, Степане — великий пане, набери одежі, як поженуться купці за мною!

Як угледіли купці лисицю посеред міста, так і погналися за нею. А Степан ускочив у крамницю, схопив оберемок, що було напохваті, і кинувся тікати. А лисиця-сваха вслід за Степаном. Одягнувся він, ідуть вони знову дорогою. Ішли, ішли, приходять до мосту. Лисичка й каже:

Степане — великий пане! Я піду наперед до Грому, а ти розкидай оцей міст, поскидай із себе одяг і викинь у воду!

Прибігла лисичка до Грому та й каже:

— Ой, сваточку! Переходили ми через міст, міст поламався, і потопилася вся дружина Степанова, а його я ледве врятувала! Так він сидить на березі, і соромно йому йти до вас голому!

Тоді Грім каже:

— Ой, свахонько, ой, любонько, спасибі ж тобі, що ти його врятувала!..

Послали по нього коней, дали гарний одяг. Він одягнувся і приїхав. Зайшов до кімнати, заклав руки за спину і ходить-походжає та на все скоса позирає. Тоді Грім і питає в лисиці-свахи:

— Чого це, свахо, Степан великий пан так косо позирає?

А лисичка-сестричка відмовляє:

— То він того скоса позирає, що в мене ніколи не носив такого одягу: він завжди прибирався в найкращий одяг!..

Дали Степанові одягнути кращий одяг. Підбігла лисичка й прошепотіла:

— Ходи тепер рівно, не зиркай скоса!

Степан переодягнувся і ходить собі по кімнатах, як великий пан. Одружився він із Громовою дочкою, відгуляли весілля, тоді лисиця й каже:

— Ти, Степане — великий пане, побудь тут, а я побіжу!

А Грім питає:

— Куди ж ти, свахо, біжиш?

А сваха не розгубилася:

— Треба ж усе приготувати! Треба ж як слід зустріти Степана — великого пана з молодицею!..

І побігла. Біжить, біжить — пасеться череда волів. Вона й питає в пастухів:

— Пастухи, пастухи, чиї це воли?

— Змія Горимця!

— Ой, пастухи, коли у вас хто спитає, чиї це воли, то не кажіть, що Змія Горимця, а скажіть, що Степана — великого пана. А то їде Грім з Блискавицею, він попалить і посмалить вас, якщо ви так не скажете!

— Гаразд, так і скажемо!

Побігла лисичка далі, бачить табун коней.

— Пастухи, пастухи, чиї це коні?

— Змія Горимця!

— Ой, пастухи, пастухи! Не кажіть Змія Горимця, а кажіть Степана — великого пана! А то їде Грім з Блискавицею, він вас поб’є і попалить, якщо не будете так казати!

— Гаразд, скажемо!

 

Побігла лисичка далі. Бачить — пасеться череда корів і отара овець. Вона й питає в пастухів:

— Пастухи, пастухи, чия це череда корів і отара овець?

— Змія Горимця!

Ой, пастухи, пастухи, не кажіть ви, що це Змія Горимця, а кажіть, що Степана — великого пана. Бо їде Грім з Блискавицею, він вас поб’є і попалить!

— Гаразд, так і скажемо!

Біжить лисиця далі, бачить — жнуть женці. Вона питає:

— Чиї ви, женці?

— Змія Горимця!

— Ой, женці, їде Грім з Блискавицею, він вас і попалить, і посмалить, коли ви будете казати, що ви Змія Горимця. Ви кажіть, що ви Степана — великого пана!

— Гаразд, скажемо!

А лисиця побігла далі. Дивиться, аж косять косарі.

— Косарі, косарі, чиї ви?

— Змія Горимця!

— Ой, косарі, їде Грім з Блискавицею, він вас і попалить, і посмалить, коли ви будете казати, що ви Змія Горимця. Ви кажіть, що ви Степана — великого пана!

— Гаразд, скажемо!

Побігла лисиця далі, дивиться — стоїть дім, як царський палац, а навколо слуги вештаються.

— Слуги, слуги, чий це дім?

— Змія Горимця!

— Ой, слуги, їде Грім з Блискавицею, він вас попалить, посмалить, коли будете так казати. Ви кажіть, що ви Степана — великого пана!

— Гаразд, скажемо!

Убігла лисичка в покої, бачить: Змій і Змія збираються йти на прогулянку. Лисичка й каже:

— Хіба ви не чули? Їде сюди до вас Грім з Блискавицею, він вас поб’є й спалить, якщо ви не поховаєтесь. Ти, Змію, заховайся в дупло он на тому дубі, що росте біля палацу, а ти, Змія, лізь під міст!

Поховалися Змій із Змією, а лисичка лишилася господинею в домі: чекає Степана — великого пана з молодицею і гостями.

Їдуть вони, Грім із Блискавицею, до Степана — великого пана догулювати весілля, коли це бачать велику череду волів. Грім і питає пастухів:

— Чиї це воли?

— Степана — великого пана!

Поїхали далі, бачать великий табун коней.

— Чиї це коні?

— Степана — великого пана!

Грім радіє не нарадіється! їдуть далі, бачать череду корів і отару овець.

— Гей, пастухи, чиї це корови та вівці?

— Степана — великого пана!

Приїхали до женців. Грім питає:

— Женці, чиї ви?

А женці кажуть:

— Степана — великого пана!

Поїхали далі, бачать косарів.

— Косарі, косарі, чиї ви?

— Степана — великого пана!

Їдуть вони далі, бачать дім, як царський палац, великий, красивий. І навколо слуги походжають. Грім питає в слуг:

— Чий це дім?

— Степана — великого пана!

Грім думає: «Ого, який багатий цей пан!»

Вибігає лисичка-сваха, зустрічає їх на ганку і веде до покоїв. А Степан — великий пан тільки дивується. Зайшли вони в покої, лисичка підсіла до Грому та й каже:

— Громе, Громе! Я ніколи не бачила, як ти гримиш і як Блискавиця блискає. Покажи ти мені, вдар ось сюди в цей дуб, у дупло!

Грім як загуркоче, як загримить, як ударить у дупло — розбив дуба разом зі Змієм, а Блискавиця спалила. Тоді лисичка знову каже:

— Громе, Громе, я задивилася і не побачила, як ти вдарив. Удар ще ось у цей міст!

Грім як загуркоче, як загримить, як ударить у міст — і розбив його разом зі Змією, а Блискавиця спалила!..

Отак кума лисичка-свашечка зробила все, що захотіла. Стали вони там пити-гуляти, добрі гадки мати, і лишився Степан — великий пан у тому домі господарем, і став наживати ще більших достатків. І я там була, мед-вино пила, по бороді текло, а в рота не попало.

Джерело: Білоруські народні казки: Збірка казок. — К.: Веселка, 1987.
Переклад: Півторака Г. П.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up