Вихорові дарунки

Білоруська казка

Жили собі дід та баба. Жили вони бідно-біднісінько, нічого в них не було, тільки й був кіш жита. От одного разу дід і питає:

— Бабуню, що нам робити з цим житом?

— Іди до млина, змели там жито — хліба напечемо, — каже баба.

Пішов дід до млина, змолов жито і поніс додому борошно.

Звідкись раптом налетів вихор і розвіяв усе дідове борошно. Приніс дід додому порожній кіш.

— Бабуню, бабуню, ідо робитимемо: вихор усе наше борошно розвіяв!

— А ти йди до вихора, прав з нього!

Пішов дід шукати вихора.

Ішов, ішов, довго йшов, прийшов у непролазну пущу.

Дивиться — стоїть хатка. Зайшов дід у хатку. Сидить у хатині бабуся. Питає вона:

— Чого ти, чоловіче добрий, прийшов?

— Та ось вихора шукаю.

— А навіщо тобі вихор?

— Розвіяв він моє борошно, хочу правити з нього!

— Ну, — каже стара, — куди тобі треба, туди ти й прийшов: це ж вихорова хатка, а я його рідна мати!

Нагодувала вона діда і звеліла чекати на вихора.

Довго чи не довго чекав — аж ось прилітає й вихор. Питає в нього мати:

— Нащо ти в цього діда борошно розвіяв? Тепер у нього хліба немає!

Вихор говорить:

— Не журися, діду, за твоє борошно дам тобі хороший подарунок!

І дає йому скатертину.

Дід питає:

— Що це за скатертина? Нащо вона мені?

— А це скатертина не проста, — говорить вихор. — Як скажеш: «Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!» — вона тобі все й дасть.

Пішов дід додому з скатертиною. Відійшов трохи та й думає:

«Дай-но я перевірю, чи не обдурив мене вихор». А потім і каже:

— Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!

Скатертина розгорнулася, розстелилася і на ній з’явились різні страви та напої, які тільки є на світі.

Здивувався дід, попоїв, згорнув скатертину і пішов додому, а в дорозі застала його ніч. Попросився він в одну хату ночувати. А жила в тій хаті багатійка. Шахрайством та хитрощами вона розбагатіла. Пустила вона старого і почала допитуватися:

— Звідки, діду, йдеш?

— Та ось ходив до вихора за борошно правити!

— Що ж тобі вихор дав?

— А дав він мені скатертину.

— Яка ж то скатертина?

— Не звичайна! Як скажеш їй: «Гей, скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!» — вона все й дасть.

— Поклади, діду, свою скатертину в сінях: її у нас ніхто не візьме.

Старий послухав та й поклав скатертину в сінях.

Господиня з ним розмовляє про всячину, а сама покликала дочку і шепнула:

— Візьми-но дідову скатертину, а замість неї поклади нашу!

Уранці дід устав, запхнув скатертину за пазуху і рушив додому.

Приходить та й каже:

— Ну, стара, тепер будемо ситі! Сідай-но за стіл.

Сіли вони за стіл. Дід вийняв з-за пазухи скатертину і наказав:

— Скатертино, скатертино, розгорнися, розстелися, дай їсти, пити, що є на світі!

А скатертина і не поворухнулася.

Розгнівалася баба і прогнала діда з хати:

— Іди знову до вихора!

Пішов дід ще раз у темний ліс. Ішов, ішов, знайшов вихорову хатку. Увійшов і почав сваритися:

— Немає совісті в тебе, вихоре! Обдурив ти мене! Нічого твоя скатертина не дає!

Привів вихор баранця і говорить:

— Ось тобі, діду, баранець. Як скажеш:

«Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота», — він і дасть.

Узяв дід баранця і пішов додому.

Ішов, ішов та й зайшов ночувати до тієї ж хати. Пустила його господиня і питає:

— Що це в тебе за баранець?

— А цього баранця мені вихор дав. Як скажу йому: «Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота»,— він і дасть.

— Ану, покажи!

— Дай-но мені, господине, рядно!

Господиня принесла рядно. Дід розіслав його, поставив на нього баранця та й каже:

— Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота!

Баранець обтрусився і посипалося з нього срібло-злото.

Господиня побачила це і підмінила вночі баранця.

Уранці дід узяв підміненого баранця і пішов додому. Приходить та й каже старій:

— Ну, стара, тепер у нас гроші завжди будуть! А принеси рядно!

Стара принесла.

Дід поставив баранця на рядно і наказав:

— Баранче, баранче, обтрусися, дай срібла-злота!

А баранець стоїть, як стояв

Прогнала баба діда з хати:

— Іди геть до вихора, прав з нього за наше борошно!

Пішов дід знову до вихорової хатки. Вислухав його вихор і дав йому ріжок:

— Візьми, діду, оцей ріжок. Тепер усе твоє добро до тебе повернеться, тільки скажи: «З рога всього премного!»

Пішов дід додому і думає:

«Ану, спробую я цей ріжок!» Та й каже:

— З рога всього премного!

Вискочили тут з рога парубки з палицями й давай лупцювати діда. Добре, що він догадався крикнути:

— Усі в ріг назад!

Парубки з палицями відразу ж у ріг сховалися, а дід рушив собі далі.

«Ну,— думає, — спасибі вихорові! Навчив мене розуму. Знаю тепер, що мені робити!»

Дійшов він до хати, де раніше ночував, і знову переночувати проситься. Господиня мерщій двері розчинила, пустила його та й питає:

— Що це в тебе, діду, за ріжок такий?

— Цей ріжок мені вихор подарував. Він чого завгодно дасть, тільки скажи: «З рога всього премного!»

Сказав це дід і вийшов з світлиці, а ріжок на столі залишив. Тільки він за двері, а хазяйка схопила ріжок і говорить:

— З рога всього премного!

Як тільки вона це вимовила, з рога вискочили парубки і давай її лупцювати палицями. Били-били,-били-били! Закричала вона щосили:

— Діду, діду! Допоможи!

Прийшов дід до хати, каже:

— Віддаси мою скатертину і баранця?

— Я їх не брала!

— А, не брала? Ну, то бийте її, хлопці!

— Ой, діду, віддам, тільки врятуй мене!

Тоді дід говорить:

— Усі в ріг назад!

Парубки з палицями тої ж миті у розі сховалися. Повернула господиня дідові скатертину, і баранця. Пішов дід додому.

Прийшов, приніс своїй старій усі вихорові подарунки, і стали вони жити та поживати без злиднів, без горя!

Джерело: Вихорові дарунки. Білоруська народна казка.— К.: Дитвидав, 1958.— 20 с.
Перекладач: Ю. Назаренко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up