Жили два брати: багатий та бідний. Багатий сам нічого не робив, бо мав чимало наймитів. А бідний ловив вудкою в озері рибу — з того й жив.
Одного разу багатий справляв весілля — женив сина. Сила-силенна зібралось у нього гостей.
«Піду і я до брата в гості», — думає бідний. Позичив він у сусідів буханець хліба й пішов на весілля.
Прийшов і стоїть на порозі з хлібом. Побачив його багатий брат:
— Ти чого приплентався? У мене тут гості не тобі рівня! Геть, щоб я тебе й не бачив!
І вигнав його.
Прикро стало бідному братові. Узяв він вудку і пішов рибу ловити. Сів у старий човен та й поплив на середину озера. Рибалив, рибалив — усе дрібна рибка попадається. А тут і сонце заходить. «Ну, — думає бідний рибалка, — закину ще раз, на щастя». Закинув вудку і витягнув таку рибину, якої зроду не бачив: велика і вся срібляста. Зрадів бідний брат з дивовижної рибини і почав її в торбу запихати. А вона раптом і говорить до нього людським голосом:
— Не муч мене, добрий чоловіче, пусти назад в озеро.
Згадав рибалка своїх дітей і каже:
— Не можу я тебе пустити — я сам голодний, і діти давно їсти хочуть. З чим я додому вернусь?
— Якщо ти такий бідний, — каже рибина, — то засунь руку мені, в рота і вийми звідти золоту каблучку.
Рибалка подумав і каже:
Боюсь, ти мені ще руку відкусиш.
— Не бійся, не відкушу!
Посмілішав рибалка, засунув руку рибині в рота і витяг звідти золоту каблучку.
— Що я з нею робитиму? — питає рибалка. — Вона ж мене не нагодує.
— Нічого, — відказує рибина, — ще як нагодує! Викидай свою дрібну рибку з човна та вкинь туди оцю каблучку.
Рибалка так і зробив. І тільки кинув каблучку на дно човна, там зразу ціла купа грошей з’явилась.
Випустив бідний рибалка ту рибину в озеро, а сам хутчій до берега поплив. Скинув на березі сорочку, зсипав у неї гроші й пішов додому.
Зажив тепер бідний брат краще не треба. Побудував нову хату і покликав гостей на новосілля. А брата не запросив: не міг дарувати йому образи.
Прочув багатий, що бідний брат нову хату поставив та з гістьми бенкетує. Каже він синові:
— Піди-но поглянь, що в нього там діється.
Прийшов син, глянув та бігом назад.
— Ой, — каже батькові, — у тебе того нема, що в твого бідного брата, — і хата нова, і худоби повнісінько, і на столі всього вдосталь!
Багатий аж почорнів від заздрості. Посилає він знову сина, щоб покликав бідного брата.
Прийшов бідний брат до багатого.
— Звідкіля у тебе стільки добра? питає багатий брат бідного. — Ти, кажуть, тепер багатший за мене.
Бідняк брехати не вмів — усе й розказав, як було.
Коли почув це багатий, то так і засвербіли йому руки. «Піду, — думає, — і зловлю ту рибину».
Узяв він добру вудку, сів у новий човен і поїхав на середину озера. Рибалив, рибалив і виловив-таки чарівну рибину.
— Не муч мене, — просить рибина, — пусти назад: у мене там діти малі…
— Ні, голубко, — розходився багатий. — Не пущу! Дай мені таку ж каблучку, як дала моєму братові.
— То брат же твій бідний був, він і хліба не мав… А тобі нащо?
— Як це нащо? Не хочу, щоб брат багатший був за мене! Давай каблучку і край! А ні, то віднесу тебе додому і засмажу…
— Ну, що ж, — каже рибина. — Бери, коли ти такий заздрісний. Мені не шкода.
Роззявила вона рота. Жадібний багач засунув їй у рота руку по самісінький лікоть. Тут рибина як ухопить зубами — одкусила руку й пірнула з нею на дно озера.
Повернувся багатий брат додому без грошей і без руки.
