Жорна

Білоруська казка

Жили собі дід та баба. І було в них тільки й того, що півник та жорна.

Дивовижні ці жорна були: покладе дід одне зерно, покрутить раз-другий, і ціла вже діжка борошна.

В злагоді жили дід та баба й півника не зобиджали.

Дійшли чутки про дивні жорна до пана. Надумав він украсти їх.

Приїхав надвечір до діда, проситься переночувати.

— На полюванні,— каже,— був, далеко додому їхати, а тут ніч надходить…

— Будь ласка,— каже дід,— місця всім вистачить.

Уночі, коли дід та баба поснули, пан украв жорна й поїхав.

Зажурилися дід та баба, сидять голодні та плачуть. Півник слухав, слухав їх, а тоді й каже:

— Не плачте, я поверну вам жорна.

— Де тобі повернути їх! — кажуть дід та баба.— Пан тебе і на поріг не пустить.

— Нічого,— козириться півник,— поверну. Хоч сам загину, а жорна поверну.

Попрощався півник з дідом та бабою і полетів до панського двору.

Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому шуліка.

— Куди, півнику, летиш? — запитує.

— У двір до пана.

— Чого?

— Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Я лечу їх шукати.

— Візьми і мене з собою.

— Лізь у воло!

Шуліка заліз до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить широкою, а назустріч лисиця:

— Куди, півнику, летиш?

— У двір до пана.

— Чого?

— Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу шукати.

— Візьми і мене з собою.

— Лізь у воло!

Лисиця залізла до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому борсук:

— Куди, півнику, летиш?

— У двір до пана.

— Чого?

— Пан у діда та баби ночував і жорна вкрав. Лечу їх шукати.

— Візьми і мене з собою.

— Лізь у воло!

Борсук заліз до півника у воло. Півник полетів далі. Летить він дорогою, летить він широкою, а назустріч йому вовк:

— Куди, півнику, летиш?

— У двір до пана.

— Чого?

— Пан у діда та баби ночував І жорна вкрав. Лечу шукати.

— Візьми і мене з собою.

— Лізь у воло.

Летів, летів півник і прилетів до панського двору. А у пана в цей час гостювали – пили, гуляли. Вікна й двері навстіж повідчиняли. Вилетів півник на підвіконня, залопотів крилами й заспівав голосно:

— Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку. Він у діда та баби ночував і жорна вкрав. Я прилетів шукати. Віддай, пане, жорна!

Панові соромно стало перед гостями, що півник його злодієм називає. От він і каже:

Слуги, слуги, схопіть цього горланя, киньте в курник: нехай його кури заклюють.

Схопили слуги півника, кинули в курник, а самі пішли.

Тут півник і каже:

— Шуліко, шуліко, вилазь із вола, задуши курей.

Виплигнув шуліка з вола, передушив усіх курей і полетів у ліс.

Півник знову вилетів на підвіконня:

— Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку. Він у діда та баби ночував і жорна вкрав…

— Ох,— каже пан,— його і кури не заклювали. Добрено! Слуги, слуги, схопіть цього горланя, віднесіть до гусей, нехай його гуси задзьобають.

Схопили слуги півника і кинули до гусей.

Півник очунявся й каже:

— Лисичко, лисичко, вилазь із вола, подуши гусей.

Лисиця так і вчинила, а сама в ліс побігла.

Прилетів півник на підвіконня й знов своєї співає:

— Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку!

— Ох,— каже пан,— його і гуси не задзьобали? Добре! Слуги, слуги, занесіть його до свинарника: нехай його свині загризуть!

Занесли слуги півника в свинарник. А там півник каже:

— Борсуче, борсуче, вилазь з вола, загризи свиней.

Борсук так і вчинив, а сам побіг у ліс.

Прилетів півник на підвіконня:

— Ку-ку-рі-ку!

— Ох,— каже пан, почувши голос півника,— то його і свині не загризли? Слуги, слуги, укиньте його в стайню: нехай його коні затопчуть!

У стайні півник каже:

— Вовче, вовче, вилазь із вола, поріж коней.

Вовк вискочив, порізав усіх коней і хода в ліс.

Прилетів півник на підвіконня:

— Ку-ку-рі-ку!

Пан аж за голову схопився:

— Що ж робити? Тоді каже:

— Слуги, слуги, схопіть цього горланя, віднесіть кухареві: нехай він його засмажить.

Слуги так і вчинили.

Кухар засмажив півника і приніс на тарілці панові. Пан схопив його та й проковтнув од злості всього одразу. А півник ожив у панськім череві, вистромив дзьоба у праве вухо та й заспівав:

— Ку-ку-рі-ку! Щоб пан не дожив віку!

Пан закричав:

— Слуги, слуги, хапайте сокири, рубайте цього негідника!

Схопили слуги сокири та як рубонули і відрубали панові праве вухо… А півник переліз у ліве вухо і знову заспівав.

— Слуги, слуги,— кричить пан,— рубайте його!

Рубонули слуги, та не по півникові, й одрубали панові ліве вухо. Лишився пан без вух.

Тоді півник висунувся з рота.

— Слуги, слуги,— кричить пан, роззявивши рота, рубайте, рубайте його!

Рубонули слуги, та не по півнику, а по язику — відрубали панові язика.

А півник вискочив, полетів на підвіконня, сів і співає.

Бачить пан — нема порятунку: всю худобу і птицю його півень передавив і самого скалічив. Виніс він жорна з покоїв і віддав півникові. Півник схопив один камінь під одне крило, другий — під друге і полетів додому.

Зраділи дід з бабою жорнам, стали борошно молоти.

З борошна хліб печуть, самі їдять і півникові дають.

Джерело: Білоруські казки: Збірка казок.— К.: Веселка, 1987
Перекладач: М. Жорносєкова

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up