Побратались їжак і лисиця. Відтоді так і повелося: де їжак, там і лисиця, де лисиця, там і їжак — завжди разом.
От якось лисиця каже їжакові:
— Куме їжаче, ходімо виноград їсти!
— То й ходімо, кумо лисице. Але, по правді, трохи мені страшно, бо я бачив погані сни.
— Е, який ти, куме їжаче! Чого тобі боятися, коли я з тобою? Хитрощів у мене скільки хочеш. А хіба ти, куме їжаче, не знаєш якої хитрості?
— Я, кумо лисице, знаю тільки три і бережу їх про чорний день.
— Добре, добре,— сказала лисиця,— іди вже за мною. Треба буде, то я щось придумаю.
От і подалися побратими до виноградника. Залізли й смакують грона. Так ходили вони від куща до куща, вишукували найсолодші грона, і лисиця попалася в пастку. Господар натерпівся торік од лисиць, і цього року, ще й грона не дозріли, поставив пастку. Бачить лисиця, що непереливки, і кричить:
— Ой, куме їжаче! Швидше одненьку хитрість, бо загину.
— Як, кумо лисице? У тебе повно хитрощів, а ти у мене просиш! Я знаю тільки три.
— Багато знала, куме, але всі забула; скажи мені одненьку!
— Ну,— сказав їжак,— коли прийде господар, ти прикинься мертвою. Він вивільнить тебе з пастки, поб’є трохи і відкине вбік, щоб забрати, як повечоріє. А більш нічого не придумаю.
Їжак утік з виноградника. Прийшов господар, побачив спійману лисицю і сказав: «А, ледащо! Довго тебе шукав, але зловив нарешті! Буде господині кожух із твого хутра. Ось стривай, кину тебе вбік, а як прийде вечір, заберу». Копнув її ногою, витяг із капкана й відкинув геть. А лисиця тільки того й чекала. Ледве він відійшов трохи, схопилась на ноги. Вибігла з виноградника і глузує з господаря: «А що, буде господині кожух?»
— Ат,— сказав той,— попадеш ти мені ще в руки!
Трохи згодом знову каже лисиця їжакові:
— Гайда, куме їжаче, по виноград!
— Забула, посестро, недавнє? — спитав їжак.— Чи мало ще тебе господар почухрав?
— Та вже ходімо!
Пішли. Тільки залізли у виноградник, лисиця знову попалася в пастку.
— О, куме їжаче, кінець мені! Одненьку хитрість!
— Ну, кумо лисице, було в мене три — одну тобі сказав; як скажу тобі ще одну, що мені лишиться, коли попаду і я в біду?
— Благаю тебе, куме!
— Ну,— мовив їжак,— як прийде господар, ти знову прикинься мертвою. Він тебе візьме, понесе додому і кине або на сходи, або на полицю, щоб узяти ножа й тебе оббілувати. Тоді ти по драбині шусть!
Вчинила лисиця так, як навчив її їжак. Прийшов господар, побачив її мертву, вдарив абияк і сказав: «Тепер ти вже від мене не втечеш!» Увечері взяв лисицю і пішов додому. Ще з воріт став гукати:
— Господине, господине, іди швидше, приніс тобі, хутро на кожух!
Кинув лисицю на сходи, а сам пішов по ножа, щоб її оббілувати.
Вийшла господиня подивитись, що там за кожуха господар приніс.
Зиркнула туди-сюди, заглянула в кошик, принесений з виноградника,— нема ні шкури, ні волосини.
— Ох господарю, брехня мене хвостом ударила!
— Та що ти кажеш? Хіба нема на сходах?
— Іди подивись,— відказала господиня.
— Ат, знову втекла, ледащо! — мовив господар.
А лисиця ще стояла за воротами і глузувала з нього: «Чого ти хочеш найбільше? Щоб я тобі попалась до рук?»
— Ну, та ще попадешся мені до рук, ще попадешся,— сказав господар,— а тоді вже казатимеш!
Минув день, другий, і лисиця знову каже їжакові:
— Гайда знову, куме, до виноградника!
Бідолаха їжак не хотів, але — що вдієш — погодився, щоб не образити посестри. Як прийшли на виноградник, бачать — обкопав господар його глибоким ровом. Лисиця здалеку розігналась і перескочила, а їжак стрибнув і впав у рів.
— Ой, кумо лисице,— закричав він,— єдину хитрість, а то я пропав!
— Ех, куме, багато знала, але всі забула!
— Коли так,— мовив їжак,— іди хоч попрощаємось і поцілуємось, бо нема вже мені порятунку.
Лисиця нахилилась, а їжак, замість цілувати, вчепився їй зубами в писок. Аж ось господар іде. Лисиця побачила його та ну тікати. І їжака несе! Вона біжить, господар женеться слідом, лається: «То тікала наївшись, а тепер тобі мало, з мішком прийшла красти! Не попадайся мені більше до рук!»
— Е,— сказала лисиця,— як зловиш мене, тоді й казатимеш.
І втекла.
