Зібралися якось звірі, щоб вибрати з-поміж себе царя, і всі сказали:
— Хай буде лев!
Лев запишався і мовив:
— Нема від мене сильнішого на землі!
Старий ведмідь із перебитою лапою — його вдарив був якийсь чоловік— сказав левові:
— Не хвались, бо на світі є сильніший від тебе!
Лев скочив і крикнув:
— Хто сильніший від мене?
— Людина! — відповів ведмідь.
— А де вона є?
— Вийди в поле і знайдеш людину.
Трохи згодом ішов лев полем і побачив коня. Підійшов до нього і з острахом запитав:
— Хто ти?
— Чи ти не бачиш, хто я? — здивувався той.— Я — кінь.
— Але хто тебе тут прив’язав? — допитувався лев.
— Людина!
— А де ж вона?
— Пішла в ліс,— сказав кінь.
Пішов лев у ліс. Там побачив воза й запряжених волів, підійшов ближче і спитав їх:
— Ви хто?
Ті йому відповіли:
— Воли!
— А чого ви стоїте запряжені?
Воли йому сказали:
— Людина нас запрягла, і ми не можемо рушити з місця, бо тоді будемо биті!
Лев злякався ще більше й запитав волів:
— А де людина?
— Ну-у-у, іди лісом, побачиш її!
Пішов лев лісом, побачив буйволів і питається:
— Хто ви?
Ті йому відповіли:
— Буйволи!
— А чого ви тут стоїте?
— Чекаємо, коли прийде людина; вона пішла в ліс рубати дрова, а як прийде, складе їх на воза, сама вилізе на нього, візьме сопілку та й заграє, а ми потягнемо воза.
Посунув лев далі в ліс, та глянув угору і побачив на дереві людину. Підійшов до дерева, став оддалік і питає:
— Хто ти?
— Я людина.
Лев тоді й каже:
— Я прийшов поборотися з тобою, бо казав один ведмідь, що ти сильніший від мене!
Чоловік злякався, але відповів леву:
— Я злізу поборотися з тобою, але ти спершу покажи, який ти сильний. Звали он те дерево — тоді поборемось.
Чоловік надумав перехитрити лева, щоб він затупив свої кігті й зуби об дерево, а тоді вже боровся з ним.
Схопив лев дерево, вчепився кігтями, вгризся зубами, перегриз, штовхнув його, і дерево упало. Падаючи, воно придавило леву задні ноги. Тоді чоловік зліз на землю, взяв сокиру і прибив лева. Потім накидав дров на воза, поклав і лева зверху, сам сів на передку і грає на сопілку.
Дорогою лев якось прийшов до тями, але не ворушився — боявся бути битим. От приїхали в село, до чоловікової хати, і він гукає:
— Жінко, жінко, відчини! Везу дрова ще й кожуха, щоб тепло було тобі взимку.
Вийшла жінка з дітьми назустріч. Схопив чоловік лева за хвоста і стяг з воза. Лев од страху — аніруш.
Діти кажуть:
— Тату, ти вбив такого великого ведмедя!
Потім пішли в хату вечеряти, а лева залишили надворі.
Коли це як закричать, як зарепетують у хаті! А то кішка поїла рибу, що жінка насмажила на вечерю; чоловік спересердя схопив кочергу і ну бити кішку. Та занявчала і ледве втекла, вискочила надвір.
А лев чув, що когось б’ють, і так уже боявся!
Побачила кішка лева, що лежав посеред двора, і почала його душити та смикати за вухо. Лев обережно зиркнув, побачив, що то кішка, і спитав тихо:
— Кого ото били, що було стільки крику?
Кішка відповіла;
— Мене!
— А за що?
— Я поїла їхню рибу, за те й били.
— І тобі не боляче? — питається лев.
Кішка відказала:
— Чи ти не бачиш? Мене сто разів на день б’ють, як хочеш знати. Бачиш, я у них поїла рибу, прийшла до тебе і знову приглядаюсь, що б його поцупити.
Лев, почувши таке, подумав: «Справді, нема на землі сильніших від людини й кішки»,— скочив на ноги та й дав тягу до лісу. Там здибав того кривого ведмедя і сказав йому:
— Таки ти правду мені казав, а я тебе не послухав. Пішов і на своїй шкурі спізнав, що нема дужчого за людину. Тільки кішка може мірятися з чоловіком силою і тільки вона його не боїться.
