Правда і кривда

Жили колись два брати: старший і молодший. Старший завжди говорив і чинив правдиво, тому його називали «правим», а менший брехав, у всьому лукавив і робив людям зло, то його й прозвали «кривим».

Старший брат часто докоряв меншому:

— Не роби так, брате! Не ходи шляхами кривди! Кривда ніколи до добра не призводить, нікому не допомагає. Якщо ти обдурюватимеш людей, чинитимеш їм зло, ніхто тебе не любитиме.

Та поганець і слухати нічого не хотів, ба навіть переконував брата, щоб той відцурався справедливості:

— Еге, брате! Без брехні, без кривди не можна жити на світі — своєю правдою ситий не будеш.

І почали брати змагатися.

— Правда — це найкраще з усього, що є в світі,— каже старший.— Якби люди не чинили по правді, нічого не лишилося б на світі, все б загинуло.

— Ні, брате, ні! Кривда краща, бо з нею легше жити, легше здобути, що хочеш.

— Ні, таки правда краща!

— Ні, кривда!

— Ну, коли ти думаєш, що кривда краща, то ходімо попитаймо людей, що вони скажуть.

— То й ходімо,— погодився менший,— але якщо скажуть, що кривда краща, я вийму тобі очі.

Старший на те пристав, і брати рушили шукати когось, щоб їх розсудив.

Дорогою зустріли попа, що їхав на коні.

— Запитаймо цього попа, він розуміється на таких речах краще від усіх,— запропонував менший.

— Добридень, батюшко!

— Дай вам, боже, здоров’я! — відповів піп.— Куди прямуєте?

— Добре, що ти перший запитав нас, батюшко, бо ми оце якраз хотіли тебе щось запитати,— мовив старший брат.

— То питайте, що там у вас; якщо знаю — відповім.

— Скажи нам, батюшко, правду: що краще, добро чи зло?

— А чого це вас турбує?

— Побились ми об заклад,— мовив кривий.— Брат каже, що правда краща, а я кажу: краща все-таки кривда. Тому й питаємо — хочемо, щоб ти розсудив нас.

— Е, діти мої! Кривда краща, нею можна по-людськи жити, а правдою — що? — відказав піп і, стьобнувши коня, подався своєю дорогою.

Зрадів кривий і каже:

— А бачиш, брате? Кому я говорив: кривда краща, а ти все «правда» та «правда».

— Правда все-таки краща, хоч би що там хто казав!

— Ти сам уже кажеш неправду — хіба не чув, що відповів піп?

— Чув,— каже правий.

— Що ж, тоді давай вийму тобі очі — так ми домовлялися, нічого не вдієш.

— То й виймай.

Недалечко росло розлоге дерево; брати підійшли до нього, там кривий вийняв правому очі та й пішов собі геть.

Увечері сліпий виліз на дерево, щоб переночувати. А під тим деревом щоночі збиралися чорти, і їхній ватажок розпитував кожного, хто що зробив за день, карав тих, що не виконали свого завдання, і посилав знову, щоб ішли й чинили людям капості. От опівночі зібралися чорти під деревом; надійшов сам ватажок і почав їх розпитувати:

— Всі зібралися?

— Всі,— відповіли йому.

— Ну ж бо, розповідай, що зробив сьогодні? — запитав він одного.

— Я ошпарив царську доньку вранці, коли вона вмивалася; лице її вкрилося струп’ям, і вона ніколи не видужає.

— Добре! А ти що зробив? — запитав другого.

— Я сьогодні дев’ятьма цурпалками зіпсував водяний млин, і він уже ніколи не молотиме,— відповів той.

— Теж добре! А ти?

— Я,— відказав третій,— перекинувся сьогодні попом і перестрів двох братів. Вони запитали мене, що краще: правда чи кривда; я відповів, що кривда краща, і кривий вийняв очі правому, бо вони побилися об заклад.

— Добре діло! А ти зробив що-небудь? — запитав ватажок четвертого чорта.

— Е, я нічого не зробив.

— Бийте його,— наказав ватажок.

Чорти кинулися товкти невдаху, і він заревів, примовляючи:

— Ви хвалитесь, що накоїли лиха, але знав би осліплений, що вмиється він водою з цієї криниці й прозріє; виллє тієї води на жорна — і млин запрацює, однесе її царевій доньці, щоб умилася,— і заживуть її рани…

Тільки сказав він це, як заспівали півні і чорти пощезли.

А сліпий сидів на дереві і все чисто чув, що говорили чорти. Він спустився з дерева і почав обмацувати землю — цілий день мацав і таки знайшов криницю, умився криничною водою і відразу прозрів. Потім набрав води й пішов до мірошника, якому чорт зруйнував млина, вилив трохи води на жорна, і млин запрацював. Мірошник два дні бився, лагодив млина, але не міг нічого вдіяти, і тепер, коли правий полагодив млина, він йому за це добре заплатив. У царевої доньки, яку чорт ошпарив, усе обличчя було невигойною раною; приходили лікарі, лікували-лікували її, та не могли зцілити. А коли прийшов правий і дав їй води, рани де й поділися, і цар за це щедро наділив його всяким добром.

Коли правий прийшов додому, кривий почав розпитувати, як той зумів зцілитися і з чого розбагатів, без кривди наживши отакенне багатство. Старший брат розповів йому все, що сталося вночі під деревом, розказав, як зцілився криничною водою і дістав велике багатство. І додав:

— Тепер бачиш, брате, як правда допомагає людям?

А кривий чорно позаздрив братові, зараз же пішов під те дерево й виколов собі очі. Він гадав, що теж вилікується криничною водою, здобуде багатство та ще й похвалиться братові, що допомогла йому, кривда.

Опівночі знову зійшлися чорти під дерево, і ватажок почав розпитувати їх про се, про те. Кожен чорт розповідав, що лихого він зробив за день; потім один поскаржився своєму володареві, що хтось їм заважає.

— Той, кому я допоміг позбутися очей, прозрів,— сказав чорт.;

— І жорна закрутились,— додав другий.

— Царева донька — і та видужала,— забідкався третій.

Наприкінці ватажок запитав четвертого чорта:

— А ти що сьогодні зробив?

— Та знову нічого, але погляньте он на того чоловіка, що сидить на дереві! Довго я ходив за ним, доки привів сюди,— сказав чорт і показав пальцем на кривого, що підслухував на дереві.

Чорти стягли кривого з дерева та й роздерли.