Піймав якось мисливець лева, зв’язав його, а товариша свого послав до міста купити ланцюга, щоб надійніше зв’язати сильного звіра. Тим часом прив’язав лева до дуба мотузкою та й пішов. Лев страшно ревів, аж дерева гнулись, рив землю ланами — все навколо порив. А під тим дубом була нірка. В ній сиділо мишеня і трусилось від страху, чуючи той рев. Коли нарешті лев стомився ревти й гребти землю, мишеня вилізло подивитися, що ж воно там таке. Зиркнуло туди-сюди, нічого страшного не побачило та й питається в лева — мовляв, що то був за гамір?
Той крутнув хвостом і буркнув сердито:
— Геть звідси, тебе ще тут не вистачало!
Мишеня злякалось і сховалось в нірку. Але довго всидіти там не могло і вилізло знову, тільки й цього разу лев прогнав його. Втретє виткнулося мишеня і питає лева:
— Скажи мені, друже, що тобі? Ану ж як я поможу?
— Чи ти не бачиш? Спіймав мене мисливець, прив’язав до дуба, а товариша свого послав по ланцюга. Хоче він зв’язати мене й забрати в місто, щоб там посміялися з мене. Всяк, хто побачить мене, казатиме: «То виходить, і цар звірів може бути посміховиськом!» Як же ти мені допоможеш, таке мале й слабосиле!
— Оце й усього клопоту? Чого ж ти зразу не сказав? — здивувалося мишеня.— Дивись лишень, як я тебе порятую.
Вилізло мишеня левові на шию — гризь, гризь, гризь! — і перегризло мотузку.
— Тепер тікай, леве! — радісно мовило мишеня.
Бачить лев, що вільний, і ну тікати. Біжить і думає: «Як це воно так скоїлось? Я, такий великий та дужий, цар над усіма звірами, гроза малих і великих, як же я зганьбився! У голові не вкладається! Дожився — став боржником якогось нікчемного мишеняти! Виходить, і найсильніший, і найбільший не знає, хто йому в пригоді стане! Значить, з усіма — і з малими, і з великими — треба жити в мирі».
