Розбагатів якось Хитрий Петр. Таку комерцію закрутив, що страх! Одного разу до його крамниці зайшов обідранець і попросив у Петра грошей, щоб купити собі поїсти.
Хитрий Петр зразу дав йому гроші на обід, подарував одежу, щоб той тепліше вдягся, і сказав:
— Як тобі немає куди податися, залишайся працювати у мене, я тобі платитиму й годуватиму тебе.
— Я б залишився, хазяїне,— відповів жебрак,— та не зможу в тебе працювати.
— Чому? Чи ти не хворий? — розтривожився Хитрий Петр.
— Я не хворий, просто не терплю людей з грошима. Я теж був заможним паном, мав прислугу й наймитів, незліченні череди худоби. Та от не судилося вберегти усе те, і тепер я живу в злиднях.
— Як же ти усе втратив? — запитав Хитрий Петр.— Втрати — то не біда, бо й приказка є: життя — це сходи, хто піднімається вгору, хто спускається вниз.
— А я тобі скажу таке,— відповів жебрак,— кожний скарб має межу, свій край. Ніщо не буває безмежне й бездонне.
Жебрак пішов, а Хитрий Петр ніяк не міг заспокоїтись. Що сталося з тим чоловіком, який з багатія став жебраком? А через якийсь час до його крамниці завітали селяни. Вони купували крам, платили гроші, розмовляли, поки настав час обідати. Хитрий Петр пішов обідати з покупцями й замовив кожному по оку вина. Але один селянин, той, що мав при собі громадські гроші, відмовився пити.
— Нічого тобі не зробиться, хлопче! — сказав Хитрий Петр.— Це чудове вино, від нього не болітиме голова.
— Голова не болітиме, Петре, але воно дуже усолоджує! — відповів чоловік.— Був у нашому селі один молодий пан. Здавалось, що майну й худобі його батька кінця-краю немає. І той молодий хазяїн став частуватися винцем. Сьогодні випив чарку, завтра — дві. і це його так тішило, так усолоджувало, що тільки сяде — зразу ж око вина, а то й два ока вихилить, п’є і не працює. І скоро пропив геть усе. Ходить тепер по світу жебраком.
— А, то він приходив і до мене,— сказав Хитрий Петр, згадавши обідранця.— Прийшов, а я не знав, у чім річ, і сказав йому, що життя— це сходи: хто піднімається вгору, хто спускається вниз. Коли б знав, що то пияцтво довело його до жебракування, то згадав би йому іншу приказку: хто полюбляє пить, той на тонкій кризі стоїть!
