Жив на світі богатир на ймення Батор-Седкіл — Богатирська душа. В нього був сусід, якого звали Айраном — Боягузливим. Ось напали на країну вороги, і піднявся народ на боротьбу за свою свободу. І Батор-Седкіл одягнув свій обладунок, узяв зброю, скочив на коня і вирушив у похід. А Айран забіг у степ і сховався там.
Довго тривав бій з ворогом. Багато загинуло воїнів, але і ворогів побили чимало. Втекли вороги, а мужні захисники повернулися додому. Але не було серед них відважного богатиря Батор-Седкіла. Кинулися люди шукати його. Нарешті знайшли батора в степу, запитують:
— Що з тобою скоїлося? Чому не повертаєшся додому?
— Улучила мене ворожа стріла, одна в праве око, а друга в ліве,— відповідає Седкіл.
Засмутилися люди, підняли брата й відвезли додому. Залишили сліпого Седкіла в його юрті, а сусідові Айрану наказали допомагати йому. Пообіцяв Айран, що доглядатиме Седкіла, як рідного брата. А сам подумав: «Не буду сторонній людині допомагати». І спокійно вклався спати.
Вранці прокинувся Айран і не може розплющити очі. Поки він спав, вони зникли. Злякався Айран, заголосив. Почув його плач Батор-Седкіл. узяв свій ціпок і поспішив на допомогу сусідові.
Дорогою зустрічає він подорожнього.
— Куди ти йдеш? — питає той.
— До сусіда. Він потребує моєї допомоги,— відповідає сліпий Седкіл.
— Твоєму сусідові я сам допоможу. А ти краще скажи, чому ти осліп? — знов питає подорожній.
— Мої очі вибила ворожа стріла. Не бачу я ні сонця, ні степу, ні вірного коня,— з сумом відповідає Седкіл.
Почув подорожній та й каже:
— Той, хто бився з ворогами за рідну землю, повинен і землю, і сонце над головою, і небо блакитне бачити. Тому я хочу допомогти тобі. Іди прямо й нікуди не завертай. Коли наразишся на величезний камінь, доторкнися до нього вказівним пальцем і чекай.
Сказав так подорожній і зник.
Пішов відважний батор прямо по дорозі, як радив йому подорожній. Довго йшов Седкіл, притомився. Нарешті наштовхнувся на величезний камінь. Доторкнувся до нього вказівним пальцем — і прозрів. Зрадів Батор-Седкіл, аж заплакав од щастя. Тільки-но зібрався Седкіл рушати додому, коли побачив на горі чудовий палац. Закортіло йому довідатися, хто там живе.
Почав Седкіл сходити на гору, коли бачить людину, яка штовхає камінь. Здивувався Батор-Седкіл і запитує її:
— Такий величезний камінь несила і десятку богатирів підняти. Хіба ж ти зрушиш його сам?
А людина йому відповідає:
— Ні десяток, ні тисяча богатирів не зможуть зрушити цей камінь з місця. Це під силу лише тому воїну, для якого честь дорожча за життя. Якщо він доторкнеться до каменя, то камінь розсиплеться на дрібні шматочки. Камінь той затуляє гірське джерело. Люди страждають без води, й нікому допомогти їм.
Спробуй ти, хоробрий баторе.
Штовхнув Батор-Седкіл камінь, але він не зрушив з місця.
Пішов далі Батор-Седкіл, скоро досяг вершини гори. Побачив там великий красивий будинок. Зайшов він у будинок, але там нікого не було. Посеред кімнати лежав красивий килим, а на ньому — страви, різні напої. Захотілося Батору-Седкілу їсти, але не може він доторкнутися до їжі без господаря. Вирішив чекати господаря, довго чекав…
Раптом щось загуркотіло, і з’явилося страшне чудовисько.
— Ти що тут робиш? — запитує чудовисько.
— Господаря чекаю. Зголоднів я дуже.
Чудовисько йому каже:
— Їж, господарі завтра прийдуть.
Але не став відважний богатир без господаря пригощатися. Розсердилося чудовисько, кинулося на богатиря. Довго вони билися. Все навкруги оповило чорним димом, який шугав із пащі чудовиська. Кричить воно богатирю:
— Їж, або тут тобі смерть.
Чує богатир, що здолало його чудовисько, але не здається:
— Не можу я честь свою ганьбити. Воїну честь дорожча за життя!
Тільки-но вимовив він ці слова, як у небі загуркотів грім, зблиснула блискавка, а дим розвіявся. Побачив хоробрий богатир старого дідуся.
Каже йому старий:
Це я тобі дорогу до чарівного каменя вказав.
Запитує у старого Батор-Седкіл:
— А де ж чудовисько?
— Це я обернувся на чудовисько. Хотів дізнатися, що тобі дорожче — життя чи честь. Бачу, що честю ти дорожиш найбільше за все на світі. Живи й далі, як жив!
Пішов Батор-Седкіл додому. Дорогою зупинився відпочити біля каменя, що затулив джерело, доторкнувся до нього, а камінь розсипався на дрібні камінчики. А на його місці задзюркотіло джерело.
Іде далі Батор-Седкіл і зустрічає свого сусіда Айрана. Йде Айран, спотикається, спирається на ціпок.
— Що з тобою, Айране? Де твої очі? — запитує Батор-Седкіл.
Відповідає йому Айран:
— Трапилось зі мною лихо. Перестав я бачити, очей своїх позбувся.
Показав Батор-Седкіл йому дорогу до чарівного каменя. Сказав, щоб він доторкнувся до каменя вказівним пальцем. Пішов Айран шукати чарівний камінь. Довго йшов і нарешті наткнувся на великий камінь. Доторкнувся до нього Айран один раз вказівним пальцем,— з’явилось у нього праве око, доторкнувся вдруге — з’явилося ліве око. Зрадів Айран, але був такий пожадливий, що захотів мати ще одне око. Втретє доторкнувся він до каменя — і третє око з’явилося у нього на лобі. Дуже зрадів Айран, аж затанцював на радощах. Хотів було додому вертатися, коли побачив на вершині гори чудовий палац. Піднявся він на гору, зайшов у дім, побачив килим, а на килимі їжу, напої різні. Озирнувся Айран, нікого немає. Ще дужче зрадів Айран:
— От і добре… Наїмся донесхочу!
Все з’їв Айран, нічого не залишив. Прилетіла тут сорока, подзьобала крихти — теж захотіла поласувати; розсердився Айран, кинув у неї кістку, прогнав сороку.
Настала ніч. Боягузливий Айран злякався вночі додому повертатися, вирішив у будинку заночувати, ліг на м’якій повстині і міцно заснув. На світанку почали збиратися в кімнаті різні тварини. Побачили вони, що їжі не залишилося, розсердилися, заревли, стали шукати злодія. Побачили на м’якій повстині Айрана, хотіли роздерти його, але згадали, що тигр заборонив їм чіпати людей. Дуже засмутилися тварини. Але прилетіла сорока й застрекотіла:
— Це не людина, це невідома тварина, бо має аж три ока.
Тоді підвівся лев, подивився в обличчя Айрану, бачить — правду каже сорока.
— Хапайте його! Це не людина, це невідома тварина з трьома очима! — рикнув лев.
Так був покараний Айран за жадібність і боягузтво.
