Жив колись дуже бідний чоловік. Усе своє життя він гнув спину на багатіїв. І дружина його наймитувала в багатіїв, вичинювала шкури, доїла корів. Народила вона дочку й занедужала.

Звернувся бідний чоловік до шаманів.

Узяв у борг у багатія вівцю, грошей, запросив шамана. Але й це не допомогло, померла жінка бідняка.

Залишилася в нього дочка восьми місяців та борги. Як померла дружина бідняка, багатій став вимагати борг.

Бідному нема куди дітися, то став орати в багатія землю. Щодня брав з собою на поле і дитину. Дівчинка там дуже страждала від комарів та мух. Важко було біднякові ростити дочку. Коли дівчинці виповнилося п’ять років, почала вона нянчити багатієвих дітей. Тим часом захворів її батько і помер. Тепер і пожаліти сирітку нікому. Коли їй виповнилося вісім років, стала вона пасти телят в тайзі.

Важко жилося їй, всілякі знущання терпіла від хазяїв. Вона хотіла якнайкраще розплатитися з батьковими боргами. Коли дівчинці виповнилося дванадцять років, вона тяжко захворіла від такого нестерпного життя. Запросили шамана.

— Не видужає вона,— сказав шаман.

Показали її ламі.

— Заразна хвороба у цієї дівчинки,— сказав лама.—Не можна залишати її тут. Відвезіть куди-небудь і там залиште.

Покликав багатій старого наймита й каже:

— Відвези цю дівчину куди-небудь і залиш там.

Бідний старий постелив на воза соломи, посадив на неї дів. чину й повіз. Доїхав до яру, скинув солому разом з дівчиною, а сам повернувся. Сидить дівчина на соломі, мокне та мерзне, страшно їй уночі; чекає вона смерті й гірко плаче.

Березовим гаєм йшов до свого улусу хлопчик-сирота, він наймитував у іншого багатія. Відпросився у хазяїна на кілька

днів додому. Дорогою він зустрів старого-престарого дідуся з паличкою, старий сидів на березовому сушняку і відпочивав. Підійшов хлопець до дідуся, привітався.

— Звідки ти йдеш? — питає.

— Сирота я. Пасу худобу у багатія. А це відпросився на кілька днів, хочу відвідати рідні місця,— відповів хлопець.

— Ти знайдеш своє щастя, хлопче. Іди прямо по дорозі. Побачиш хвору дівчину, що сидить на соломі. Ти повинен її вилікувати. Коли видужає, у щасті вік з нею проживете. Темної ночі вийдете на вулицю і побачите на вершині східної гори, під білою березою, вели чезний шматок золота. Воно принесе вам багатство.

Хлопець подякував старому і пішов своєю дорогою далі. Іде він, іде і раптом чує плач. Прислухався хлопець, бачить — сидить дівчина, в ганчір’я закутана. З очей течуть сльози. Пожалів хлопець дівчину, взяв її на руки, приніс додому.

Дівчина нічого не їла і не пила п’ять днів, а хлопець нагоду вав і напоїв її. Коли їй стало трохи краще, вона розказала хлопцеві про своє тяжке життя.

В цей час з’явився в сусідньому улусі лікар, який лікував від різних хвороб. Хлопець пішов до нього, розказав про хвору.

— Привези дівчину до мене,— каже лікар.

Прибіг хлопець до дівчини і каже:

— Я відвезу тебе до лікаря.

Одягнув її хлопець у свою одежу, завдав собі на спину і вирушив в інший улус. Добрався туди, прийшов до лікаря, показує йому дівчину. А той і каже:

— Залиш у мене хвору, а сам іди добувати для дівчини їжу. Залишив хлопець дівчину у лікаря, а сам вдень і вночі, в дощ і в холод працює на багатіїв. Щодня приносить дівчині їжу. Минуло три місяці, дівчина видужала.

Подякував хлопець лікарю і повернувся з дівчиною додому. Налагодили трохи господарство, живуть собі.

Якось уночі вони бачать — щось виблискує на східній горі. Зійшли на гору, знайшли білу високу березу.

Під березою лежав шмат золота завбільшки з голову. Взяли вони те золото, принесли додому. І зажили в достатку.

Лами й шамани боялися хлопця, бо він тепер став великим нойоном. А хлопець вигнав усіх, хто чинив людям зло. І всі стали краще жити, працювати на себе, а не на багатіїв.