Колись у давнину жила в улусі родина, і був у неї один-єдиний бик. Якось напало на нього в лісі семеро вовків. Бик, наставивши роги, задкував-задкував — і дійшов до сарая, що стояв неподалік. Брикнувши задніми ногами, бик одчинив двері й сховався в сараї, та голодні вовки кинулися слідом за ним.
Котрийсь вовк ненароком штовхнув двері, й вони зачинилися.
Наступного дня пішов бідняк шукати свого бика. Аж бачить — у лісі його сліди, а навкруги — сліди сімох вовків. Бідняк схопився за голову. Що ж його робити? І вирішив знайти хоча б кістки свого бідолашного бика. Сліди привели бідняка до сарая.
Почув бик господаря й заму кав. Зрадів бідняк, що його єдиний бик живий, відчинив двері сарая. Що ж він бачить? Бик з червоними очима стоїть у кутку, похиливши роги, біля нього валяється на землі п’ятеро вовків, а ще двоє сидять навпроти в кутку й зализують рани. Бідняк добив тих вовків і поздирав з них шкури.
Іде він додому, а назустріч йому багач, що жив по сусідству. Зупинився багач і питає згорда:
— Звідкіля йдеш, бідняче, із своїм єдиним биком? Де ти знайшов стільки вовчих шкур? Продай мені їх на кожуха!
Бідняк переступив з ноги на ногу й каже:
— Мій бик заколов у лісі цих сімох вовків. Як випустите своїх биків у ліс, хіба ж не знайдуться вам на кожухи задарма добрі вовчі шкури?
Багач мерщій прибіг додому, звелів своїм наймитам повдягати бикам на роги сталеві наконечники й погнати биків до лісу.
Думає собі: «Мої бики добудуть мені хіба ж стільки вовчих шкур! Ще дужче забагатію!»
А на биків напала в лісі ціла зграя вовків. Та коли бики, заревівши, кинулись на них, вовки відскочили, а бики з розгону встромили свої роги з гострими наконечниками у товсті стовбури дерев. Тоді вовча зграя кинулася на биків, пошматувала їх усіх до одного.
Через три дні багач рушив по вовчих слідах у ліс і взяв з собою наймитів, щоб поздирали вовчі шкури. Але як вони приїхали в ліс — знайшли самі бичачі голови, встромлені рогами в стовбури дерев, та обгризені кістки, що валялися на землі.
