Кажуть, у давні часи барс жив біля річок та озер і любив рано-вранці приходити на берег, щоб поласувати заснулою рибкою або й живою, що її хвилі викинуть на пісок. Якось приходить барс до річки й раптом бачить здоровезну потворну рибину з великою головою, крихітними очицями та з плавниками мало не на всю довжину рибини. Рибина лежала на березі, майже до половини вистромившись із води.

Барс питає:

— Ти що за чудовисько? Як тебе звуть?

— Мене звуть Гутар, значить, минько. Мене всі знають, усі люблять — я не з послідущих! — хрипким старечим голосом озвалася рибина.

— А чим же ти славен? У чому твоє завзяття? — питає барс.

А минько йому:

— Зі мною ніхто змагатися не може! Я за годину сімдесят сім заток обпливу, знаю, що в кожній є.

— Та хіба ж це завзяття! Я сімдесят сім гір устигну оббігти швидше, ніж ти свої затоки обпливеш, нічого не промину, все як є побачу! — хвалиться барс.

Прикро стало минькові, що цей чванько, куди молодший од нього, так перед ним вихваляється.

Розсердився й каже хрипким голосом:

— Ану, давай поб’ємося об заклад: хто з нас швидше встигне дістатися до затоки — ти чи я! Ти біжи берегом, а я попливу водою; біжи й питай: «Чи ти вже тут, миньку?»

— Згода! — каже барс,— Та як хто з нас хоч трохи запізниться — хай супротивник його з’їсть!

— Ну, що ж! Як так, то й так! — прохрипів минько.

— А в мене таки є чим з’їсти тебе! — півголосом загарчав барс і ошкірив свої гострі зуби.

Не злякався минько й роззявив свою здоровенну пащеку.

— Ковтну тебе, мов черв’яка, навіть і зубами не зачеплю! — мовив глумливо.

Почали змагатися. Минько по воді пливе, барс по землі біжить. Куди прибіжить, де спитає: «Ти тут, миньку?» — скрізь чує хрипкий голос: «Давно вже чекаю на тебе! Давно!»

Чим довше змагаються, тим більше барс відстає. Захекався, язика висолопив з утоми… Нарешті прибігає до останньої затоки — аж бачить: минько виглядає з води, вже й гострозубу пащу роззявив.

Зрозумів барс, що зараз загине, перелякався на смерть та як чкурне в ліс!

А минько глумливо прохрипів йому вслід:

— Усе одно колись та прийдеш і до нас! Тоді начувайся! Відтоді барс уже не ходить по рибу на береги річок та озер. І дітям своїм заборонив. Каже:

— Ніколи не підходьте близько до води, бо там ваша загибель!