Кінь та ізюбр

Бурятська казка

Колись у давні-давні часи у красеня ізюбра було аж чотири ока. Він страшенно тим пишався й думав, що бігає найшвидше за всіх.

Одного дня ізюбр зустрів коня та й каже йому:

— Добре ти бігаєш, а проте не так уже й швидко: мене, приміром, ніколи не доженеш!

— Ба, ні! — каже кінь.— Дожену!

— А це ж як ти зробиш? — питає ізюбр.

— Посаджу на себе вершника, скажу, щоб поганяв мене, та їй дожену!

— А я кажу — нізащо не доженеш мене! А з вершником і поготів!

— Дожену! — тупає ногою кінь.

Побилися вони об заклад — призначили час, коли бігтимуть.

Ізюбр пішов траву скубти, набиратися сили, а кінь пішов по вершника.

— Гаразд! — каже вершник.

Призначеного дня зійшлися кінь та ізюбр на розлогій рівнині й поскакали.

Спершу ізюбр мчав попереду, але вершник став поганяти коня, й кінь хутко наздогнав, а тоді й перегнав ізюбра.

Від сорому й жалю ізюбр заплакав. І так довго й гірко він плакав, що виплакав два ока. Відтоді в усіх ізюбрів під очима видко плями від тих виплаканих очей.

А кінь залишився з людиною й досі вірно слугує їй.

Перекладач: М. Пригара

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up