Зандан-музикант

В давнину жив на світі бідняк. Був у нього син, звали його Занданом. Коли Зандан підріс, батько йому каже:

— Іди, сину, походи по світу, повчись у людей. Може, чогось і навчишся.

Пішов Зандан з дому, цілий рік мандрував по світу. Нарешті повернувся додому. Батько і запитує його:

— Ну, сину, чого ти навчився?

Відповідає йому Зандан:

— Навчився я грати на хурі.

Розсердився батько:

— Який толк з того, що ти навчився грати на хурі? Подивись на інших: одні вміють худобу пасти, інші — залізо кувати. Тільки ти нічого не вмієш. Іди знов, повчись доброму ділу!

Що вдієш, знов пішов Зандан по світу мандрувати. Вийшов він на берег моря, заграв на хурі. Раптом зашуміло море, і явилася йому дівчина-красуня в дорогоцінному вбранні. Підійшла вона до Зандана і каже:

— Твоя гра, Зандане, дуже сподобалася моєму батькові. Він запрошує тебе до себе.

Розступилося море, і попрямував Зандан за дівчиною до її батька, водяного хана. В пишному палаці, вкритому золотом, на м’яких килимах сидів сам водяний хан. Привітав він Зандана і каже:

— Дуже мені сподобалася твоя гра. Зіграй ще для нас, а ми послухаємо з дочкою.

Заграв Зандан на хурі. Все стихло навкруги, навіть риби перестали плавати. Довго грав Зандан. День грав, два грав, зовсім знесилів.

— Залишайся у мене, Зандане-музиканте,— каже водяний хан,— Все, чого забажаєш, дам тобі: золота, коней, овець.

Злякався Зандан, просить хана відпустити його:

— Не можу я залишитися з тобою. Я народився поміж людей, поміж людей жити мені.

Тоді хан каже:

— Не хочеш добром залишитися, силою примушу. Будеш моїм полоненим.

Настала ніч. Не спиться Зандану. З туги заграв він на хурі.

Так сумно грав Зандан-музикант, що навіть риби і рослини плакали, слухаючи його. Раптом почув Зандан лагідний голос:

— Не сумуй, я допоможу тобі друже.

То був голос дочки водяного хана, що привела його на дно морське. І показала вона дорогу Зандану на землю. Коли настав час прощатися, заплакала дівчина. Почав Зандан її розпитувати:

— Чого плачеш, красуне? Боїшся, що батько тебе сваритиме за те, що відпустила мене?

— Ні, не того я плачу, що батькового гніву боюся,— відповідає дівчина.— Як без твоєї чарівної музики жити буду, не знаю.

— Ходімо зі мною,— говорить музикант,— Будеш мені за дружину.

І красуня пішла з музикантом до його юрти.

Минув рік. Одного дня проїжджав поблизу юрти Зандана хан. Зголоднів хан і послав слугу пошукати, де можна поїсти. Під’їхав слуга до юрти Зандана-музиканта. На порозі юрти зустріла його дружина Зандана. Очей не можна відвести від такої красуні. Поскакав слуга до хана і розповів про красуню.

Побачив хан дружину Зандана і одразу покохав її. Наступного дня наказав він Зандану прийти до ханської юрти. Рано-вранці зібрався Зандан в дорогу, а дружина і каже йому:

— Хан наказуватиме віддати мене йому. Ти погоджуйся, але постав перед ним умову: нехай знайде тебе в нашій юрті двічі. А якщо він тебе не знайде, нехай віддасть тобі табун коней.

Так Зандан і зробив. А коли повернувся додому, став шукати, де сховатися. Підійшла до нього дружина, махнула правою рукою і вимовила чарівне слово. Обернувся Зандан на ступку. Насипала дружина в ступку зерна, взяла товкачик і товче зерно. Незабаром прийшов хан, почав шукати Зандана. Все в юрті перекидав, та музиканта не знайшов. Гукнув хан:

— Виходь, Зандане, тепер мене шукай!

Настала черга шукати Зандану. Довго шукав він хана, ніяк знайти не може. Раптом бачить, стоїть біля юрти віз, якого раніш там не було. Здогадався Зандан, що воно за віз. Розмахнувся сокирою, а віз як заволає:

— Стій, що ти робиш?

І обернувся віз на хана.

Наказав хан Зандану вдруге ховатися. Цього разу дружина обернула Зандана в наперсток, а сама взяла шитво в руки і взялася до роботи. Шукав хан, шукав Зандана, а знайти не може.

— Виходь, шукай мене! — гримнув нарешті.

Став Зандан шукати хана. Раптом бачить, лежить на столі вуздечка. Зрозумів Зандан, що це не проста вуздечка. Стьобнув її батогом. Заверещала вуздечка з болю й обернулася на хана.

Бачить хан, що програв, але не хочеться йому ні з табуном розлучатися, ні від красуні відмовлятися. Вирішив хан звести Зандана зі світу. Звелів слугам схопити музиканта, зв’язати йому руки-ноги і кинути в море. Так слуги і вчинили. Але володар морський пожалів музиканта, який так добре грав на хурі. Три дні гостював Зандан у палаці свого тестя, а на четвертий день водяний хан відпустив музиканта додому з подарунками для любимої дочки.

Повернувся Зандан додому, а дружини нема. Злий хан повіз її у свою юрту. Дуже здивувався хан, коли побачив Зандана живим і здоровим. А коли ще й подарунки, золото й коштовне каміння побачив, то ще дужче здивувався. Став хан розпитувати музиканта, звідки ці скарби. А Зандан йому і каже:

— Був я у водяного хана. Він і тебе до себе запрошував.

Зрадів хан, ледве дочекався наступного дня. Рано-вранці пішов на берег моря, кинувся у воду і захлинувся. Як почули люди, що немає більше пожадливого та злого хана, дуже зраділи. А Зандан з дружиною горя більше не знали й жили щасливо багато років. Зандан-музикант грав людям на хурі, тугу розганяв, серце веселив.