Один чоловік піймав у гаю маленьку пташку. Тримає її в руці й чує, як тремтить вона вся, як перелякано калатає її маленьке серденько.
— Відпусти мене, чоловіче! — людською мовою попросила вона,— А я тобі за це дам три корисні поради.
— Гаразд,— сказав чоловік та й відпустив її.
Пташка полетіла, сіла на грушу та й каже:
— Отже, слухай три мої корисні поради. Перша: хоч би як тебе вмовляли, хоч би як не прибалакували — не вір у те, чого не може бути. Друга: не кайся після того, що сталося, все одно вороття не буде. Третя: чужого не бажай, хай тільки те, що ти сам заробив, належить тобі… А тепер я тобі скажу от що. Дурний ти чоловік. Навіщо відпустив мене? У мене у волі — два фунти щирого золота. Вбив би ти мене — і золото було б твоє!
Повірив чоловік у те, що сказала пташка, забідкався, почав каятись, що відпустив пташину, а з нею — і своє щастя.
Тоді пташка сказала:
— От бачиш? Ти моїх порад так і не втямив… Я ж тобі казала: не вір у те, чого не може бути, і не кайся після того, що сталося. Я ж на вагу — ти ж сам мене тримав! — усього чверть фунта, то як же в моєму волі може вміститися два фунти золота? А ти повірив у неможливе та й забідкався!.. Дурний ти — от що!
Сказала це та й полетіла.
