Чорнокнижник

Чеські казки

Жив на світі старий.  І був він так немічний і бідний, що не міг більше свого єдиного сина прогодувати. Каже він одного разу синові:

— Старий я дуже став, синку, працювати більше не можу, запасів не накопичив, а по світу йти соромлюся. Ти вже підріс, походи ти по білому світу, пошукай собі службу, либонь сам себе прогодуєш.

— Ваша правда, тату, — відповідає йому син. — Я і сам про це подумую. Піду послужу, на білий світ подивлюся.

У шлях вони вирушили разом: хотілося старому свого сина через гори і ліси провести. Йшли вони, йшли і в один прекрасний день дісталися до дрімучого лісу, а там на камені людина сидить і велику книгу читає. Це був чорнокнижник.

— Дай бог щастя! — привіталися з ним подорожні.

— І вам того ж, — мовить чорнокнижник, — куди прямуєте?

— Так от сина на службу визначити хочу, щоб якій-небудь справі вивчився, — відповідає старий.

— А навіщо вам далеко ходити? Залишайте хлопця у мене, — пропонує чорнокнижник.

— Невже візьмете? — зрадів батько.

— Звичайно, візьму. Стане мені прислужувати. Та чим розплачуватися будете, якщо я його до того ж ще й своєму ремеслу навчу?

— Що мені вам дати? Я людина бідна, — знизує плечима старий.

— Ну гаразд, вирішимо так, — пропонує чорнокнижник, — сім років я буду його вчити. А через сім років приходьте. Якщо його впізнаєте, син додому піде, а якщо ні — назавжди у мене залишиться!

— Будь по-вашому, — відповідає батько. А сам думає:

— Хіба може таке статися, щоб батько рідного сина не впізнав?

Залишив хлопця у чорнокнижника, а сам додому побрів. Але не залишає його тривожна думка: а що як він і справді сина не впізнає?

Поки суть та діло, ми з вами подивимось, як синові живеться.

Насамперед запитав чорнокнижник хлопця, чи знає він грамоту.

— Ні, — відповідає по честі хлопець.

— Коли не навчений, так дам я тобі іншу роботу, — сказав чорнокнижник і відвів у свою печеру. У печері було дві кімнати. В одній стіл — на двох їжа приготовлена. В іншій книги до самого верху лежать.

— Будеш з великих книг пил обтирати, а якщо тобі ця робота набридне, подзвони в дзвіночок, прибіжать до тебе хлопці, стануть з тобою грати, будуть співати, танцювати, жартувати і будеш ти розважатися, поки знову до роботи не потягне.

Потім сіли вони разом до столу, наїлися і чорнокнижник пішов у далекий, одному йому відомий шлях, а юнак за роботу взявся.

День у день з книг пил струшує. Незабаром набридло йому це заняття, але не став він у дзвіночок дзвеніти, а розкрив одну книгу, потім іншу і став старанно вчитися. Навчався, навчався, поки читати не навчився. А коли опанував цю науку, знайшов в одній з книг таємниці чорнокнижництва.

Через рік повернувся додому чорнокнижник, побачив, що книги в порядку, похвалив хлопця і подарував йому дукат. Попросився хлопець до старого батька навідатися, гроші віднести. Чорнокнижник дозволив. Приходить син до батька, а той біля будинку на лавочці сидить, важку думу думає.

— Про що задумалися, тату? — запитує син.

— Ах, синку, — відповідає старий, — та як же мені не замислюватися, боюся я, що через сім років тебе не впізнаю!

— Не журіться, тату, а запам’ятайте: як прийдете за мною, чорнокнижник перетворить мене на голуба і я на даху разом з іншими голубами сидіти буду. Ви подивіться гарненько: в одного голуба крило висить — це я і є!

Заспокоївся старий, а син назад до чорнокнижника пішов. Тільки повернувся, а чорнокнижник знову по своїх справах пішов. Хлопець, як і колись, з книг пил витирає і розуму набирається.

Минуло сім років. Взяв старий батько в руки кийок і відправився до чорнокнижника.

— Я за сином прийшов! — говорить він чарівникові.

 

— Так, — відповідає той, — сім років вже пройшло, я віддам вам сина, тільки спочатку його відшукайте. Подивіться на дах, він там сидить! Не впізнаєте з першого разу — назавжди у мене хлопець залишиться.

Підперся старий на кийок, дивиться на голубів. Дивився, дивився — і знайшов.

— Ось він, — зрадів старий, — ось мій синок — крайній у третьому ряду, він крильце звісив!

— Ваша правда, вгадали, — нахмурився чорнокнижник. І давай відговорюватися та викручуватися, хлопець, мовляв, голубом обернувся і не можна його відразу на людину перетворити.

Довелося батькові одному додому йти.

А син почекав, поки чорнокнижник з будинку піде, схопив книгу, де всі його чари записані, і пустився слідом за батьком. Догнав його і пішли вони разом, обидва радіють.

— Я, тату, сам звільнився, та ще чарівну книгу з собою прихопив!

— Дивись, синку, не довелося б тобі за неї дорого платити! — занепокоївся батько.

— Що ви, тату, я тепер більше самого чорнокнижника знаю! А щоб він нас не наздогнав, перетворюся я в жвавого коня, а ви на мене сідайте і поїдемо в найближче селище на ярмарок. Там мене продайте. А продасте, негайно ж вуздечку зніміть. Якщо не знімете, ніколи до вас більше не повернуся.

Перетворився син на прекрасного коня. Батько на нього сів і поїхав. Збіглися купці, запитують, що він за коня хоче, а старий відповідає:

— Чотири сотні золотих!

Купцям здалося дорого, стали торгуватися, але тут з’явився чорнокнижник. Подивився уважно на коня і відразу зрозумів, що це за кінь.

— Скажи, діду, скільки твій кінь коштує? — запитав він.

— Менше чотирьохсот золотих я не візьму, — відповідає старий, не впізнавши чорнокнижника.

— А може, дешевше?

— Ні! — розсердився старий.

— Ну що ж, отримуй чотири сотні! — І чорнокнижник тицьнув йому в руки гроші. Став батько гроші перераховувати, забув, що син казав, а чорнокнижник вхопив коня за вуздечку, скочив на нього і шукай вітру в полі. Примчав у село до коваля, квапить його:

— Підкуй, ковалю, мого коня найміцнішими підковами!

Сам зліз з коня і біля колодязя його прив’язав.

Коваль пішов до кузні, а чорнокнижник слідом за ним.

Кінь прив’язаний міцно, не може вуздечки скинути. Тут вибігає з дому дівчина і до криниці по воду прямує.

— Дуже прошу тебе, красуне, розв’яжи вуздечку, буду тебе добром згадувати! — мовить раптом кінь людським голосом.

Дівчина глечик поставила і вуздечку розв’язала. Миттю перетворився кінь у голуба і піднявся в повітря! А чорнокнижник яструбом обернувся і слідом за голубом в небо злетів.

Трохи яструб бідного голуба не спіймав, але той побачив, що в королівському палаці біля вікна принцеса сидить і, обернувшись золотим перетнем, впав їй прямо на коліна.

Зраділа королівська дочка і до свого хворого батька побігла. Король здивувався. А тут ще слуга доповідає, що чужоземний лікар в палац проситься, обіцяє хворому королю здоров’я повернути. Наказав король того лікаря до себе негайно кликати. А лікар той був чорнокнижник. Королівська дочка питає, чи може він Ті батька вилікувати.

— Звичайно можу, — відповідає чорнокнижник, а сам з перстня ока не спускає, — звичайно можу, якщо ви віддасте мені той перстень, що у вас на пальці красується!

Шкода було королівській дочці з ним розлучатися, та дуже вона свого батька любила. Пообіцяла вона лікареві перстень віддати, якщо він батька на ноги підніме.

Чорнокнижник поворожив щось і король тут же відчув себе здоровим. Зняла королівська дочка перстень з пальця, а він у неї з рук вислизнув і дрібним просом по підлозі розсипався. Чорнокнижник в голуба перетворився і давай просо клювати, але одне зернятко під туфельку принцеси закотилося і, як тільки голуб до її ноги підскочив, зернятко обернулося яструбом. Накинувся яструб на голуба і в клапті розірвав.

Прийшов тут чорнокнижнику і його чарам кінець.

А яструб перетворився на прекрасного юнака, вклонився королівській дочці і подякував їй. Здивувався король і, вислухавши його розповідь, сказав:

— Якщо ти зумів самого чорнокнижника перехитрити, то віддам я тобі свою дочку в дружини, а після моєї смерті сідай на королівський трон.

Син бідного батька одружився на королівській дочці, старого батька до себе забрав, і зажили вони всі разом щасливо, а коли король помер, став мирно і справедливо державою правити.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up