На одній річечці стояв млин, але люди обминали його десятою дорогою, бо тамтешній мірошник був чаклун і накладав з нечистою силою. Закляв він трьох принцес, обернув їх на лелек і тримав під замком у своєму хліві.
Якось забрів до того млина молодий наймит. Мірошник доручив йому дещо полагодити і побачив одразу ж, що парубок уміє тримати в руках сокиру. Вподобав він хлопця і одного разу сказав йому:
— Живу я тут самотою, коли хочеш — лишайся в мене за мельничука!
— Гаразд, панотче,— відповів наймит.— Я залишусь у вас, бо мені вже набридло тинятися од млина до млина.
Показав йому мельник отих трьох лелек та й каже:
— Будеш годувати і доглядати лелек, тільки ж гляди: якщо випустиш хоч одну — лихо тобі буде!
Годував мельничук лелек, дбав про них, чистив їм хлівець і щодня наливав свіжої водички. Полюбив він птахів, пестив їх і, коли мав щось ласеньке, завжди порівну ділився з ними. А лелеки так звикли до нього, що бігали слідом, наче цуцики, і якщо він коли-небудь барився у місті, то смутніли і не могли його дочекатися.
Одного разу зайшов мельничук до хлівця погодувати лелек. Раптом одна з них і промовила людським голосом:
— Гей, хлопче, а ти міг би нас врятувати і цим прислужився б не тільки нам, але й собі!
Завмер мельничук, ніби громом вражений, але по хвилі опам’ятався і спитав, що йому треба зробити.
— Відпусти одну з нас на волю,— мовила лелека,— і нічого не бійся. Про все інше ми подбаємо самі!
Пам’ятав парубок, що наказував йому мірошник, але все-таки не побоявся відімкнути хлівець, і одна лелека злетіла високо у небо. Побачив це мірошник, прибіг і зітнув парубкові голову. А лелека, яку відпустив мельничук, кружляла в цей час над млином. Принесла вона у дзьобі якесь зіллячко, поклала на юнацьке тіло, і устав мельничук здоровий і веселий, як і досі. Нагодував він двох лелек, що лишились у хлівці, й опівдні прийшов до мірошника обідати, мов нічого й не сталося.
Хазяїн здивувався, глянув пильно на нього і сказав:
— Еге, та ти, я бачу, теж умієш не тільки кашу їсти! Та й у ремеслі млинарському тямиш, інакше б я тебе і не взяв. Тільки тепер шануйся мені!
Юнак нічого не відповів, та-другого дня не зважив на хазяїнові погрози і, коли друга лелека добре попросила його, відімкнув хлівець і випустив її на волю.
У ту ж мить прибіг мірошник, убив хлопця та й покинув на подвір’ї. А лелека, яку юнак визволив, покружляла, покружляла над обійстям, потім опустилася на землю, притулила юнакові до тіла якусь травичку, і зробився парубок знову живий і здоровий. Устав він і попростував до млина. Злякався мельник, коли побачив його живого й здорового, і промовив:
— Не може учень бути розумніший за майстра! Двічі тобі пощастило, та, як відпустиш мені останню лелеку, не буде тобі рятунку!
Наступного дня пішов мельничук годувати лелеку і розповів їй, як грозився йому хазяїн. Лелека й каже:
— Не бійся, юначе! Про твоє життя я сама подбаю. Якщо відпустиш мене, будемо всі ми щасливі, ти королюватимеш разом із нами, і не спіткає тебе ніяке лихо!
Мельничук погладив лелеку рукою та й відпустив її на волю, але мірошник прибіг і, проклинаючи наймита, почав рвати на собі чуба. Потім убив хлопця та й пішов собі поратись у млині.
Аж ось третя лелека опустилася додолу, поглянула на хлопця і полетіла геть. Незабаром повернулася вона, несучи у дзьобі горіхову шкаралупу з кількома краплями живої води. Покропила лелека мертве тіло, і юнак знову зробився живий і здоровий. Скочив він на ноги і побіг до млина, але мірошник так перелякався, що почав мекати, мов старий цап. Потім кинувся він тікати, але раптом поточився і тої ж миті випустив
Став мельничук серед двору та й замислився, що йому робити. Раптом прилетіли до нього три лелеки, подякували йому, і перша лелека промовила:
— Ти зробив нам велику послугу, врятував нас од лютого ворога! Допоможи ж нам іще раз і зроби, що ми тебе попросимо!
Мельничук пообіцяв, що залюбки допоможе їм, аби тільки сказали що і як.
Перша лелека й каже:
— Налий у казан води, розклади під ним вогонь і, як вода закипить, укинь нас трьох у казан!
Юнак спершу і слухати не хотів, та лелеки не переставали просити, і тоді він вкинув їх у казан. Було йому так шкода лелечок, що пішов він за млин, сів під деревом і сумно похнюпив голову. Та незабаром напав на нього нездоланний сон.
Довго він спав, а як прокинувся, побачив себе у прекрасному кришталевому палаці, навколо стояли челядники і одразу ж спитали у нього:
— Які будуть накази?
Мельничук мовчав, бо думав, що це йому тільки ввижається, та раптом відчинилися двері і до кімнати ввійшли три принцеси. Вони вклонилися йому і сказали:
— Ми і є ті три лелеки, яких ти визволив із неволі. Спасибі тобі, юначе! Кого з нас вибереш ти собі за дружину?
Вибрав він наймолодшу і найгарнішу, а дві інші принцеси в ту ж мить звеліли готувати їм славне весілля.
Жив мельничук із своєю жінкою в добрі й любові, і якщо вони не померли, то королюють там і досі.
