Розум і щастя

Чеські казки

Зустрілися якось на вузькій доріжці розум і щастя.

— Поступися мені дорогою! — каже щастя.

Тоді розум був ще молодим і нерозумним — не знав, хто кому повинен дорогою поступатися.

— З якого це дива? — каже. — Я не гірший за тебе, а ти не кращий за мене.

— Той з нас кращий, хто веде далі і дає більше, — каже щастя. — Бачиш, Ванек в полі оре? Іди до нього, повчи його розуму. Подивимося, з ким йому краще жити буде — з тобою чи зі мною. Якщо з тобою, то я тобі дорогою поступлюся, а якщо зі мною — так вже ти мені поступишся.

Погодився розум і пішов вчити хлопця уму-розуму. Порозумнішав Ванек, став думати та міркувати: «Що ж мені так до самої смерті за плугом ходити? Ні, не для того людині розум даний … ». Кинув він орати і пішов додому. Приходить і каже батькові:

— Не хочеться мені більше за плугом ходити. Хочу я вчитися у садівника.

Подумав, подумав батько і погодився, сказав тільки, що господарство братові дістанеться. Пішов Ванек до королівського садівника і почав у нього навчатися. Не встигне той слово сказати, пальцем показати, а вже Ванек давно зрозумів, що та як, на льоту все схоплює. Скоро не було у нього про що і питати. Почав він працювати своїм розумом. Розвів Ванек такий прекрасний сад, що кожен день стали там гуляти король з королевою і королівною, єдиною донькою.

А королівна ця була писана красуня, тільки німа. Як виповнилося їй дванадцять років, так вона і замовкла. І ніхто не міг від неї слова добитися.

Короля це сильно засмучувало і звелів він оголосити по всьому королівству, що той, хто доб’ється від неї хоч одного слова, отримає в нагороду її руку і корону на додачу.

На світі було чимало охочих отримати королівську корону. Безліч знатних панів приїздили у палаці, та всі йшли ні з чим.

Щодня під час прогулянки бачив Ванек в саду німу красуню.

«Дай-но і я спробую свою долю, — подумав він. — Либонь і я не дурніший інших, а може і розумніший. Чи не вдасться мені розговорити її?»

Недовго думаючи пішов юнак у палац і попросив доповісти королю, що садівник Ванек береться вилікувати королівну. Король зрадів і сам, разом зі своїми радниками, відвів його до покоїв дочки. У королівни, яка не розмовляла вже кілька років, була собачка і, увійшовши в покої, Ванек першою справою звернувся до собачки:

— Привіт, собачка! Прийшов я до тебе за порадою. Було нас троє друзів — різьбяр по дереву, кравець і я. Якось відправилися ми втрьох в сусіднє місто, і довелося нам по дорозі заночувати в лісі. Розвели ми багаття і вирішили, що будемо всю ніч вартувати по черзі. Кинули жереб. Першому вартувати дісталося різьбяреві. Від нудьги взяв він ніж і вирізав гарну ляльку, потім розбудив кравця. Кравець дістав клапоть шовку і зшив ляльці сукню. Коли лялька була одягнена, він розбудив мене і каже: «Тепер ти сторожи, а щоб не нудьгувати, то можеш навчити її говорити». Я так і зробив, і до ранку лялька заговорила. Тут прокинулися мої товариші і кожен захотів взяти ляльку собі. А я думаю, що лялька повинна бути моєю. Скажи, собачка, на чиїй стороні правда?

Собачка нічого не відповіла, але тут заговорила королівна.

— Звичайно, на твоїй! — сказала вона. — Який толк в бездушній дерев’яній ляльці? Ти навчив її говорити і вона по праву твоя.

— Чуєте, що каже королівна? — сказав Ванек королю і його радникам. — Вона сама вирішила свою долю. Я повернув їй дар мови і вона моя по праву.

Його королівська величність щедро нагородить тебе за те, що ти повернув дар мови його дочці, — сказав один з радників. — Але одружуватися тобі на королівні ніяк не можна. Ти бідний.

— Король обіцяв доньку в дружини тому, хто допоможе їй заговорити. Королівське слово — закон, — наполягав на своєму Ванек.

— Ваша величність, накажіть відрубати йому голову, — закричав радник.

Ванека зв’язали і повели на місце страти. І розум з ним йде, повісивши голову. А вже там чекало їх щастя. Щастя підійшло ближче і тихенько сказало розуму:

— Ось до чого ти довів людину, братику! Ану, поступися мені місцем! У цей час кат вже підняв над головою Ванека величезний меч.

Але тут щастя посміхнулося Ванеку і меч зламався у самої рукоятки. А на дорозі з’явився королівський гонець зі звісткою про скасування страти. Це королівна переконала батька, що королівське слово святе. І наказав король зробити простого садівника Ванека князем і віддати королівну йому в дружини.

Через три дні королівну і Ванека повінчали. Коли у позолоченій кареті вони поверталися з церкви, щасливі і задоволені, по дорозі їм трапився розум. Побачивши здалеку щастя, розум відійшов убік. Тепер він добре знав, що щастя без розуму мало чого варте, але й розуму без щастя деколи доводиться важко.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up