Якось один вугляр пішов до лісу палити вугілля і побачив, що назустріч йому суне ведмідь, а поряд з ведмедем кабан.
— Гей, вугляре, я голодний, і я тебе з’їм! — рикнув ведмідь.
— Ой ведмедю, ведмедю, я від тебе не оборонюся, бо вас аж двоє, а я сам один. Тільки ж є в мене з собою обід, то дай мені хоч востаннє наїстися! — каже вугляр.
Ведмідь йому дозволив. А у вугляра був з собою окраєць хліба і свиняча ковбаса. Попоїв він трохи, кинув і ведмедеві ковбаски. Ведмедю вона припала до смаку, облизався він та й питає:
— Скажи мені, вугляре, а де ростуть такі корінці?
— Е, братику,— каже вугляр,— я б сказав, та не смію.
— Не бійся нічого,— мовив ведмідь,— тільки скажи!
Вугляр показав на дикого кабана і каже:
— Ось із цього вепра вийшло б чимало таких корінців!
Ведмідь вхопив кабана, роздер його і кинув вугляреві:
— Ось тобі свиня, роби з неї корінці!
— Гай-гай, це так просто не робиться,— всміхнувся вугляр.— Для цього треба ще вогню і горшків, та й помитися я ще мушу, бо руки в мене брудні, і корінці тобі не смакуватимуть!
— Ну то йди собі й помийся,— звелів ведмідь.
Вугляр вимив руки в потічку, але не мав чим втертися, тому ведмідь дозволив йому обтерти руки об свій кожух.
Покликав ведмідь свою куму лисичку і послав її по горшки, а тоді ще гукнув свого небожа вовка, щоб той розклав вогонь. Вугляр узяв сокиру і почав поратися біля здоровенної букової колоди. Надколов її з одного боку, забив у колоду клин.
— Ну ж бо йди сюди, ти в нас силак! Давай сюди передні лапи і допоможи розколоти колоду,— каже до ведмедя.
— Стережіться, дядечку, бо цей вугляр — хитра шельма. Глядіть, щоб він вам чогось не натворив,— гукнув ведмедеві вовк.
Ведмідь на те не зважав, бо дуже йому кортіло попоїсти смачних свинячих корінців, і він щосили помагав вугляреві. Отож вугляр вибив сокирою клин і защемив ведмедеві обидві передні лапи в буковій колоді.
— Ой, болить! Ой, тисне! — заревів ведмідь.
— Потерпи, це так і має бути, ти тільки помагай! — каже вугляр.
Потім ухопив важкий дубець, узяв ведмедя за хвіст і як заходився йому латати боки, аж шерсть полетіла.
Заревів ведмідь на весь ліс, а вовк тоді й каже:
— Чи ж я вас, дядечку, не попереджав, щоб береглися вугляра? Чи ж я не казав, що то хитра шельма? І хотів би вам підсобити, але боюсь, що й мені лихо буде, як і вам!
Покинув він вогнище і втік до лісу. Лисичка принесла була горщики, та як побачила, що кумові непереливки, мерщій узяла ноги на плечі.
Ведмідь заприсягнув вугляреві, що не зробить йому шкоди і залишить всього вепра, аби тільки відпустив його живого. Тоді вугляр знову вбив клин у колоду, ведмідь витяг звідти лапи, облизав їх, заревів і сумно пошкандибав до лісу. А вугляреві залишився весь дикий кабан.
