У сиву давнину жили по сусідству багатий і бідний. Якось по весні бідняк попрохав багатія позичити насіння ріпи, щоб засіяти своє поле. Багатій загадав сусідові і йому засіяти лан на паленищі, а для бідняка дав одну-однісіньку насінину.

Що діяти небораці — вдячно прийняв і це. Правда, зауважив про себе, що багатій глузує з нього. Посіяв ту єдину насінину посеред свого поля. Минув час, і ось проклюнувся росток, а згодом ріпа затінила все поле. Стало відомо про це диво по всіх усюдах. Докотилася вість і до короля. Він запросив бід­няка на розмову й поцікавився, як це ріпа зросла неймовірно великою. Бідний розказав, як він роздобув у сусіда одну-єдину насінинку, як посіяв серед поля, як із дрібної насінинки зросла велетенська ріпа.

Вислухавши, король звелів біднякові привезти ріпу до замку, а на підмогу дав солдатів. Нарешті ріпу доставили перед королеві очі. Владика спитав бідняка, скільки він хоче за свою ріпу.

— Я не можу визначити їй ціни, хай на це буде ваша воля, — зронив бідар. Король не поскупився. За свою працю бідний одержав стільки срібла, скіль­ки важила величезна ріпа. Ще виділив охоронців, які провели селянина до самого дому.

Так багато грошей бідняк ніколи не мав, от і закортіло йому визначити, скільки їх. Але в нього не було мірки, тож і пішов по неї до сусіда-багатія.

— А навіщо тобі? — ошелешено запитав той.

— Та поміряю своє срібло. Треба ж нарешті знати, скільки маю.

Багатій не міг повірити словам бідняка, мовляв, що за химери? Проте мірку дав, а сам потайці пішов слідом та й принишк за дверима. Бідний таки справді міряв срібло, бо до слуху багатія долинав дзенькіт монет. Ось тоді він не витримав і зайшов до бідняцької оселі.

Отетерілий багатій побачив, що його сусіда-бідар сидить на підлозі, геть засипаній срібними монетами. Коли багатій почув, що це король так нагоро­див бідняка за ріпу, він нетерпляче спитав:

— А як би й собі отримати таке багатство?

— Зроби щось незвичайне, діжку, наприклад. Якщо вийде рідкісна, то, гадаю, король заплатить сповна. Ось у мене зросла велетенська ріпа, і я роз­багатів.

Повернувшись додому, багатій задумався: чим би здивувати короля? Вирі­шив зібрати усе срібло, що мав, розплавити його і зробити велику гарну срібну діжку. Так і вчинив. Сподіваючись отримати нагороду, повіз він свій виріб до замку.

«Скоріше всього, король заплатить золотом за мою дивовижну срібну річ. Адже дав біднякові срібла за якусь там ріпу», — мріяв багатій.

Справді, короля вразив розмір срібної діжки і він спитав багатія, скільки вона коштує. Той відповів, як йому порадив сусіда:

— Я не можу визначити ціни своєму виробу, та й незручно. Хай мило­стивий король сам скаже, чого вона варта.

Король подумав і сказав:

— Тобі, багатій людині, гроші не потрібні. От нещодавно від одного бідня­ка я отримав незвичайний чудовий плід — таку величезну ріпу, якої ніколи не бачив. Я подарую її тобі за цю посудину. Адже ти землероб, спробуєш і сам виростити таку ж.

Одначе багатій цією порадою не скористався. Все його багатство пішло на оту велику срібну діжку. Але не показав свого розчарування і подякував королю за подарунок.

Так через жадібність багатій став украй бідний, а колишній сусід-бідняк, незважаючи ні на що, порається коло своєї землі, купленої за подаровані королем гроші. Живе добре й допомагає незаможним сусідам.