У сиву давнину жило двоє вельми вдатних майстрів — коваль і золотар. Якось вони засперечалися, хто у своєму ремеслі вправніший. Побилися об заклад і вирішили позмагатися.
Золотар викував зі злота качку, пустив її на воду, і вона попливла, наче жива. А потім вона нанесла золотих яєць, із яких вилупились каченята.
Почувши про це, коваль теж вирішив сповна показати свої здібності. Плюнув на долоні й три дні кував ковзани. На вигляд вони були звичайні, та коли їх припасувати на ноги, можна було літати по-ластів’ячому.
З готовими виробами обидва майстри прийшли до королівського палацу, щоб володар оцінив їхню роботу і визначив, хто ж із них майстровитіший.
Качка вельми сподобалась, і їй у парку, що ріс біля палацу, влаштували ставочок. Вона граційно там плавала, наче справжня.
Тоді коваль припасував до своїх ніг ковзани, розігнався і зі свистом злетів до небес. Хвилину-другу він ширяв у височині і, повернувшись на землю, приніс із собою вітання з сьомого королівства.
Королевичу вельми сподобались ковзани, і він став клянчити, щоб батько купив їх. Король дав грошей, і коваль продав ковзани за велику суму. Син одразу ж припасував їх до ніг, зістрибнув з високого кам’яного ґанку й зник у небесній синяві.
Минув тиждень, другий, а королевич не повертався з мандрівки. Тоді коваля кинули до в’язниці, а золотар ходив на волі та підсміювався з невдахи, що сидів за ґратами.
А з королевичем не трапилось анічого лихого. На дивовижних ковзанах він линув попід небесами, над морями і нарешті дістався якогось прегарного велелюдного міста. Юнак вирішив пожити, покладаючись лише на власні сили, і влаштувався на роботу до крамниці.
Якось за покупками сюди завітала королівна — донька володаря цієї держави. Юний прикажчик і королівна з першого погляду сподобались одне одному, і хлопець улучив хвилю й прошепотів, щоб вона увечері залишила відчиненим своє вікно.
Стемніло. Упоравшись із роботою в крамниці, королевич припасував до ніг чарівні ковзани і з посвистом влетів до покоїв королівни на третій поверх.
Але вартовий, що стояв на чатах біля палацової брами, побачив летючого чоловіка й розповів про це королю. Той, звичайно, почав допитуватися в дочки, але вона й словом не прохопилася про нічного відвідувача.
Тоді король вирішив будь-що дізнатися, хто ж той таємний гість. Він вимазав рідкою смолою підвіконня в доччиних покоях. Юнак завітав до королівни наступного вечора, і всю ніч вони весело гомоніли.
Удосвіта, коли хлопець мав полишити юнку, він, сидячи на підвіконні, прив’язував до ніг ковзани. Клаптик од його штанів залишився на смолі. Але юнак не помітив цього, полетів собі додому. І королівна не звернула уваги на підвіконня й безтурботно заснула.
А вранці король прийшов до доньки й відразу ж побачив шматочок тканини, який пристав до смоли. Володар узяв його й звелів усім слугам шукати юнака, в якого на штанях смоляні пасмуги й вирвано клаптик.
Королівські посланці обшукали все місто й нарешті у крамниці натрапили на прикажчика-королевича й схопили його. Немилосердний король засудив юнака й свою доньку до страти.
Привели обох на поміст, над яким метлялися два зашморги. Юнак попрохав сповнити останнє бажання: принести з дому маленький клунок, що лежить в узголів’ї. Король не заперечив. Тоді хлопець попрохав дозволу помолитися, і в цьому йому теж не відмовили.
Закохані опустилися на коліна. Юнак потайці, прикриваючись рясною спідницею королівни, непомітно видобув із клуночка свої ковзани і миттю причепив собі до ніг.
— Тепера прощавайте! — вигукнув юнак юрмі. Він підхопив королівну за гнучкий стан, і вони як вихор злетіли над землею.
Королевич повернувся до рідної домівки, а наречену сховав у парку неподалік палацу. Прийшов до свого батька й сказав:
— Вітання вам із сьомого королівства!
Король страшенно зрадів, що його син повернувся живий-здоровий. Тоді королевич сказав, що в нього є суджена, і володар попрохав показати дівчину. Син привів її на оглядини, і батько погодився на їхній шлюб.
Небавом у замку відгуляли бучне весілля. Коваля звільнили із в’язниці, шанували й славили набагато більше, ніж золотаря.
