Про Білку, Рукавичку й Голку

Жили колись три сестри: Білка, Рукавичка й Голка. Якось вирушили вони до лісу на полювання. Через деякий час вийшли на роздоріжжя. Білка, як старша, порадила:

— Підемо кожна своєю дорогою. Хто перший знайде здобич, гукне інших. Скоро Голка натрапила на смолистий пеньок і загукала:

Рукавичка й Білка прибігли до Голки.

— Я знайшла смолистий пеньок, — похвалилася Голка.

— Ну то й що? Таких пеньків повен ліс! — розсердилися старші сестри на молодшу.

Знову всі розійшлися врізнобіч. Голка, побачивши лісове озеро, закричала:

Рукавичка й Білка тут як тут.

— Що ти надибала? — запитали.

— Я знайшла озеро, — запишалася Голка.

Вилаяли її сестри, відлупцювали та й знову майнули на пошуки.

Сумна Голка попростувала далі й непомітно вийшла до болота, де паслося велике стадо оленів. Голка запримітила найбільшого. Тоді потайки забралася в травинку, і великий олень проковтнув її. Голка колола й колола тварину, по­ки та сконала.

Голка знову почала скликати сестер:

Рукавичка й Білка почули, але подумали: «Ми не підемо, знову одурить». А Голка закричала вдруге:

А сестри міркували собі: «Ні, не підемо. Знову обведе навколо пальця. Знайшла якийсь смолистий пеньок і кричить».

Тоді Голка закричала втретє:

Врешті Рукавичка й Білка вирішили піти на гук.

— Ну, яка у тебе здобич?

— Я звалила оленя, — похвалилася Голка.

Побачивши тушу великої тварини, Білка й Рукавичка вигукнули:

— Ти зробила чудове діло — вполювала таку здобич!

Гуртом оббілували оленя. Але приготувати м’ясо ні в чому — немає казана. Голка порадила Білці:

— У тебе гострі кігті, надери березового лубу, й зробимо казан.

Білка принесла лубу. Голка зладнала посудину.

— І води в нас немає. Де її взяти?

— Я ж знайшла озеро, — мовила Голка. Рукавичка метнулася по воду.

— І дров у нас немає. Як зваримо м’ясо?

— Я ж натрапила на смолистий пеньок, — нагадала Голка.

Принесли воду, паливо й стали куховарити. Зварили, наїлися, а залишок ще й додому принесли.

Може, ще й досі їдять оту оленину.