Чарівна скрипка

Молодий хлопець Жан, щоб заробити на хліб, найнявся якось до багатія пасти худобу. А через три роки вирішив піти з ферми і попросив хазяїна сплатити йому зароблене. Хазяїн вийняв з гаманця і дав Жанові три ліарди[1]. Жан попрощався і пішов куди очі дивляться.

Ішов він день, ішов другий, а на третій побачив дідуся — сидів край дороги нестриженнй, брудний, обірваний. Дідусь мовив до Жана:

— Подайте хоч якусь милостиню!

— В мене є три ліарди,— сказав Жан.— Візьміть. За три роки я зможу ще стільки ж заробити.

— Щоб віддячити за вашу щедрість, я виконаю три будь-яких ваших бажання,— радісно мовив дідусь.

— Ну, коли так, то я попросив би рушницю, яка завжди б’є без промаху, скрипку, яка змушує танцювати будь-кого, і проникливе слово, на яке ніколи не буде відмови.

Дідусь виконав усі Жанові бажання, і хлопець, пританцьовуючи, пішов собі далі. Нарешті він дістався до лісу й сів перепочити. Раптом чує на диво знайомий голос:

— Ех! Дорого б я дав, щоб заволодіти красенем-соловейком, який співає на цьому дереві.

То був хазяїн, у якого Жан заробив три ліарди.

Жан зняв рушницю, що б’є без промаху, вистрілив у солов’я, і той упав у колючі зарості. Жадібний хазяїн кинувся за птахом. Тоді Жан узяв свою скрипку і заграв, а хазяїн, підкорений чарівній її силі, затанцював і застрибав у колючих чагарях, до крові роздираючи тіло.

— Покинь грати! — кричав він Жанові.— Я дам тобі п’ятсот екю! Та швидше, бо я більше не витримаю!

Жан покинув грати, одержав від хазяїна гроші, а той, лаючись, почав нахвалятися, що подасть на Жана в суд. Невдовзі хлопця заарештували й засудили до смерті.

Настав день кари. На майдан зійшлися хазяїн, судді, селяни.

Коли Жана підвели до шибениці, він попросив суддів, щоб ті дозволили йому перед смертю востаннє заграти на скрипці. Хазяїн, почувши це заволав:

— Не давайте йому скрипку! Або мене зв’яжіть!

Але Жан володів чарівним словом, і йому не відмовили. Хлопець узяв чарівну скрипку, заграв, і ніхто не міг устояти на місці. Перший затанцював скупій-хазяїн. Зморені, знеможені, аж надаючи від утоми, судді благали Жана покинути гру, обіцяючи йому свободу. Жан покинув гру, і, справді, його випустили на волю.

Він повернувся до свого рідного села з рушницею і скрипкою, на якій грає людям і досі.