Жили-собі були дід і баба, а дітей у них не було.. Якось дід і каже бабі:
— Ото якби у нас був синок, високий та дужий, поміч мали б!..
— Нам якби синочка завбільшки з мізинчик, і то було б добре,— докинула баба.
Не встигла вона доказати, як перед ними з’явився хлопчик із мізинчик завбільшки. Зраділи старі й назвали його Хлопчик-Мізинчик.
Якось Хлопчик-Мізинчик гуляв у лузі, а там пасся віл. Він не помітив Хлопчика-Мізинчика, бо той був нижче трави, і спас його разом з травою. Перелякався бідолашний віл, заплакав, але що поробиш!.. Пішов він до струмочка — напитися води. Розкрив рота, а звідти вистрибнув Хлопчик-Мізинчик — і просто в воду! Вода понесла його далеко-далеко повз виноградники, поля й винесла аж на морський берег.
— Я врятований! — радісно вигукнув Хлопчик-Мізинчик і сів на пісок погрітися. Раптом він побачив щось велике і кругле. Воно стогнало:
— Хлопчику-Мізинчику, допоможи мені стати на ноги, я для тебе все зроблю, що тільки забажаєш!
— А хто ти?
— Я морська черепаха. Тут проходив якийсь чоловік і перевернув мене, мабуть, щоб по дорозі назад забрати. Допоможи мені, любий Хлопчику-Мізинчику!
Хлопчик-Мізинчик зібрався з силами й перевернув черепаху.
— Спасибі, любий! Чим я можу віддячити за твою доброту? — спитала та.
— Я б хотів, щоб ти відвела мене до моїх батьків, а у них щоб були завжди харчі і тепла одежа. Ми люди бідні. Але де все це дістанеш! Навкруги один пісок!..
Черепаха засміялася:
— Сідай на мене — і побачиш!
Хлопчик-Мізинчик виліз на черепаху, і вони скоро дісталися печери. А в печері було повно золота, перлів, діамантів.
— Набирай, скільки можеш донести — мовила черепаха.— Тепер ви матимете і теплу одежу, і харчі.
І черепаха зникла. Хлопчик-Мізинчик узяв трохи золота, перлів, діамантів і повернувся додому. Дуже зраділи дід і баба, коли побачили живого і здорового Хлопчика-Мізинчика. Від того часу вони ніколи не бідували.
